З'ЇЗД ПОНЕВОЛЕНИХ НАРОДІВ

21–28 вересня (8–15 верес.) у Києві з ініціативи Української Центральної Ради відбувся З'їзд народів Росії – з'їзд представників народів і областей, які прагнули федеративної перебудови колишньої Російської імперії. Проходив у приміщенні Педагогічного музею.

З'їзд народів розпочав свою роботу 21 вересня (8 вересня за ст. ст.). У з'їзді взяли участь 84 (92) делегати, що представляли різноманітні національності та політичні сили, зокрема: українці, поляки, литовці, естонці, латиші, грузини, євреї, білоруси, молдовани, козаки, донські козаки, буряти, татари, кримські татари, тюркські та мусульманські організації, Ради соціалістичних партій Росії. Примітно, що делегати не лише представляли різні національності, але й мали різну партійну приналежність, що свідчило про широкий спектр політичних поглядів учасників з'їзду. У роботі з'їзду не брали активну участь делегати-поляки, які заявили про свою прихильність до незалежності Польщі.

Кримськотатарська делегація була представлена на З’їзді, однією із чисельних. Про відвідування Києва згадує один з лідерів кримськотатарського руху Джафер Сейдамет в частині «З'ЇЗД ФЕДЕРАЛІСТІВ У КИЄВІ, РОСІЙСЬКІ ПОНЕВОЛЕНІ НАРОДИ» у своїх спогадах «Bazı hatıralar» («Деякі спогади»):

«Поки в Москві тривав з'їзд, ми готувалися їхати на з'їзд федералістів (територіальних націоналістів), який мав відбутися в Києві 8 вересня.

Цей збіг став одним з дивних поворотів історії. Як добре цей збіг пояснював те, що від російських інтелектуалів, які не могли об'єднатися між собою, не можна було очікувати, що вони погодяться із поневоленими народами. Ми були впевнені, що більшість російської інтелігенції об'єднається проти нас у цьому питанні, особливо проти нашого права на територіальну автономію. Не тільки праві партії, але й революціонери Росії були нездатні усвідомити життєву важливість цього питання в той час. Вони не зробили нічого, щоб знайти спільну мову з поневоленими народами, і навіть допустилися помилки, повністю спотворивши ситуацію і довівши її до жахливої стадії...

Перед обличчям таких несприятливих позицій російських сторін, звичайно, найбільш правильним шляхом для поневолених народів було шукати шляхи захисту своїх прав, об'єднавшись разом. Окрім того, що така важлива зустріч, яка має відбутися в Україні, нас особливо хвилює, ми, з цим принциповим переконанням, виявили великий інтерес до з’їзду федералістів. У нашому виконкомі з цього приводу велися серйозні дискусії. Ми зібрали дуже велику делегацію. Окрім Амета Озенбашли, Халіла Чапчакчі та ще п’яти чи шести друзів, чиїх імен я зараз не можу згадати, наші жінки Ільхаміє Токтар та Айше Ісхак також були членами нашої делегації.

Ми вирушили з Криму 6 вересня. До Києва ми приїхали ввечері 7 вересня. Оскільки конгрес мав зібратися по обіді 8 вересня, того ранку я, Амет і Халіл відвідали проф. Грушевського, Шульгіна та деяких інших українських поважних осіб.

8 вересня вдень у залі Ради (Національних зборів) під керівництвом проф.Грушевського відкрився з'їзд федералістів. Наша делегація приїхала на з'їзд у цивільному одязі та наших національних костюмах. У наших дам на головах були золоті фески. На цей з’їзд, крім нас, приїхали також делегації з Азербайджану, Грузії, румунів p Бессарабії, литовців, латишів, естонців і казаків, а поляки прислали спостерігачів. Оскільки в цей період було визнано незалежність Польщі, вони не бачили потреби брати активну участь у цьому конгресі. Представників від російських партій прислали лише есери (революційні соціалісти). Хоча їхні програми визнавали створення Росії на федеративних засадах, навіть вони не брали активної участі в роботі з'їзду.

Перший день конгресу пройшов із заснуванням організації конгресу, обранням головуючого, привітаннями українського уряду, партій та організацій, а також промовами однієї з делегацій, яка подякувала українському уряду за рішення з'їзду та побажала успіхів українському руху. Як голова нашої делегації, я виголосив коротку промову.

9 вересня надійшла страшна звістка: З маніфесту, оголошеного Керенським того дня, випливало, що головнокомандувач, генерал Комілов, сьомого числа розпочав повстання проти уряду Керенського і рушив свої війська на Петроград під командуванням генерала Кримова. Ця новина шокувала всіх.

Всі тільки про це й говорили. Серед росіян у Києві панувало велике хвилювання. Українські інтелектуали, особливо видатні, усвідомлювали, що ця військова акція приведе Росію до повного краху. На скликаному сьогодні з'їзді пропозиція Грушевського надіслати телеграму з побажанням перемоги Тимчасового уряду над реакцією була прийнята одноголосно.

Я не виступав на цьому конгресі, за винятком короткої промови, яку я виголосив у перший день. Амет Озенбашли детально пояснив нашу позицію. Серед виступів представників усіх націй, промова Айше Ісхак схвилювала конгрес найсильніше. Вона піднялася на трибуну в нашому національному вбранні і, своєю винятково гарною російською мовою, високою ораторською силою та живими виразами, резюмувала політику царизму проти поневолених народів, особливо турків і мусульман, і, нарешті, виразно дала зрозуміти. що російські партії, навіть найбільш ліві революційні соціалісти, не підтримували правду під час революції, про що свідчить затримання голови ЦВК і муфтія Челебі Джихана, який завоював у Криму довіру, любов і повагу всього народу. Це мало величезний вплив на з'їзд. Той факт, що мусульманка так чітко, бездоганною російською мовою, з сильною логікою і тонкою інтуїцією аналізувала політичні питання, потряс з'їзд і підбадьорив його. Зокрема, коли вона сказала, що, незважаючи на всі гуманітарні ідеї, поняття прав і справедливості, в Росії все ще переважає менталітет панівної нації, і тому, щоб забезпечити становлення Росії на засадах федерації і дотримання наших прав, перш за все, всі нації, визнані поневоленими, повинні згуртуватися і щиро об'єднатися, учасники з'їзду встали і довго аплодували їй з ентузіазмом.

Наскільки аналіз Амета, заснований на науці, логіці та позитивних фактах, змусив конгресменів замислитися, настільки ж схвильовані слова пані Айше запалили їх ентузіазмом і духовно зміцнили. Вплив кримської делегації на цьому конгресі, як на загальних зборах, так і в комітетах, був дійсно на рівні, якому можна тільки радіти.

Наші брати з Азербайджану, пан Мустафа Векіл та пан Юсуф Везіров, також брали участь у з'їзді. Ми були дуже раді познайомитися з ними. На з'їздах і в комісіях ми підсилювали погляди один одного, співпрацювали один з одним.

З'їзд одностайно постановив, що Росія повинна бути створена на основі федерації, що автономні уряди, створені в національних країнах, повинні бути визнані, що національна і громадянська автономія повинна бути надана націям, таким як євреї, які не були об'єднані в окрему країну, що представники всіх автономних урядів повинні бути допущені до участі в мирному конгресі, що повинна бути скликана рада для врегулювання правових і адміністративних відносин між автономними країнами і центральним урядом...

В українцях, які були присутні на цьому з'їзді, і взагалі в українських інтелектуалах, яких ми опитували, ми помітили сліди ідеї територіальної автономії України з центром у Києві в той час, і ми були переконані, що вони, особливо Грушевський, висунули цю ідею, щоб зруйнувати Росію, і що його справжнім прагненням була реалізація української незалежності.»

Ухвалені Установчим з'їздом постанови передбачали федеративний устрій Росії, що гарантував національно-персональну автономію для всіх народів, які проживали на її території. Російська мова проголошувалася загальнодержавною для міжрегіонального спілкування, водночас визнавалася необхідність розвитку та використання крайових мов у сфері освіти, культури та державного управління. Для координації національно-культурної політики було створено Раду народів, головою якої обрали видатного українського вченого та політика Михайла Грушевського. Однак, подальший розвиток подій показав, що реалізація цих рішень зіштовхнулася з численними труднощами.

Установчий всеукраїнський з’їзд у своїх резолюціях визнав козацтво окремою національною спільнотою з правом на самовизначення в складі федеративної Росії. Водночас, з’їзд підтримав прагнення Литви, Білорусі та Латвії до створення самостійних держав або автономних республік. Таким чином, делегати з’їзду продемонстрували послідовність у відстоюванні права народів на самовизначення, хоча й у різних формах. Ці рішення відображали складні процеси державотворення в той період та заклали підвалини для подальшого розвитку національно-державних відносин в регіоні.

«Перед від'їздом з Києва, прощаючись з Грушевським, я, багатозначно дивлячись йому в очі, сказав: «Я дуже боюся, що збори не вдасться зібрати», він весело засміявся і сказав: «Цього не треба боятися, а треба радіти. Тоді всі узи, які прив'язують нас до центру, розв'яжуться самі собою».

Під час цієї останньої зустрічі Грушевський підтвердив, що в першій (універсальній) декларації держави, яка буде опублікована, буде зроблено заяву і оголошено, що Україна визнає принцип «Крим належить Киримли!» і що Крим буде виключено з кордонів України.

Ми повернулися до Криму задоволені нашими зустрічами в Києві.»

Незважаючи на амбітні плани, Рада народів, створена для реалізації федеративних засад, зіткнулася з серйозними організаційними труднощами та не змогла розпочати повноцінну роботу. Лише три засідання її голів свідчать про відсутність ефективної координації її діяльності. Перша сесія Ради, що мала стати початком реалізації федеративних планів, була перервана жовтневим переворотом 1917 року. Революційні події змінили політичну ситуацію в країні, відсунувши питання федералізації на другий план. На часі постали інші, більш нагальні проблеми, такі як встановлення нової влади та боротьба з внутрішніми та зовнішніми ворогами.

Інформація підготовлена для друкованого видання

Календар знаменних і пам'ятних дат з історії Криму і кримськотатарського народу за підтримки Європейського Фонду за демократію.

 

Підготовлено за матеріалами:

Cafer Seydahmet KIRIMER «BAZI HATIRALAR», Istambul, 1993. Переклад частини «KİYEFTE FEDERALİSTLER KONGRESİ, RUS ESİRİ MİLLETLER» Л.Джаксім

Г.Єфіменко «З’їзд народів у Києві»

 

Фото:

Будинок УЦР (нині Київський міський будинок учителя), де відбувався З’їзд.

уривок газети «Нова воля», 21 вересня 1917 р.

фрагмент статті «З’їзд народів» у газеті Нова Рада, 1917 р.