Його називають: «Герой війни та геній танцю»

Акім Джемілєв – соліст, балетмейстер «концерту Перемоги» у Празі, народний хореограф, Заслужений діяч мистецтв України.

Народився Акім Джемілєв 9 травня 1918 року у сім'ї Аширє та Джеміля-Абдурамана в селі Кучук Озень, розташованому на південно-східному узбережжі Криму, по дорозі з Алушти до Судака.

Танці захопили Акіма Джемілєва ще в дитинстві, коли він вперше побачив сольний виступ великого майстра сцени та кіно народного артиста Кримської АРСР, який приїхав в Кучук Озень після виходу в прокат 1926 р. німого фільму «Алім – кримський розбійник», виконавця головної ролі – Хайрі Емір-заде.

Після переїзду сім'ї до Сімферополя, чотирнадцятирічний підліток вступив до училища Промкооперації. При клубі училища діяла група художньої самодіяльності, і цього ж 1932 року він був відібраний до хореографічної групи кримськотатарського драмтеатру, де знайомиться зі своїм майбутнім наставником та вчителем, танцюристом та хореографом Усеїном Баккалом.

Природний талант і обдарованість яскраво виділяють молоду людину серед однолітків. Такі маститі хореографи, як Енвер Алієв та Ізет Добра, включають його в репертуар своїх танців. І вже 1936 року Акім Джемілєв стає солістом Державного ансамблю танцю Кримського театру опери та балету. Коронними номерами Акіма стають «Агъыр-ава», «Чобан-оюны» «Явлукъ-оюны» та інші фольклорні сюїти.

У 1934 р. став лауреатом фестивалю народної творчості у Москві. У 1937-1940 pp. Акім Джемілєв був солістом Кримського Державного ансамблю пісні та танцю.

Війна застала Акіма Джемілєва на службі у Дніпропетровську. Після короткого навчання, відомий у Криму танцюрист, став артилеристом-розвідником. У складі 214 стрілецького корпусу 66-ї армії Степового військового округу, сформованого 27 серпня 1942 р., 13 березня 1943 р. переданого до складу Резервного фронту 3-го формування, 5 травня 1943 р. перетвореного на 5-ту гвардійську армію у складі Степного військового округу, артилерист Акім Джемілєв зі своїм артрарахунком пройшов довгий бойовий шлях від Сталінграда до Праги.  Командир артилерійського розрахунку, Акім Джемілєв в короткі години відпочинку, в проміжках між боями, танцював, веселив солдат, а потім з усіма йшов у бій.

ФОТО: Акім Джемілєв у колі однополчан.

Політвідділ полку, дивлячись, як розрядка після бою діє на моральний дух бійців, поставив Акіму додаткове навантаження – створення концертних міні-бригад. Міні-бригади складалися з 4–7 осіб: один-два музиканти, стільки ж танцюристів та стільки ж співаків. Найчастіше співаками ставали музиканти та танцюристи, та й бійці самі підспівували виконавцям. Наділений чудовим слухом, Акім теж непогано співав. На відміну від професійних артистів, армійські міні-ансамблі були сформовані з самих бійців: під час атаки вони боролися пліч-о-пліч разом з усіма, в хвилини затишшя перетворювалися на артистів. Таким чином, артисти сформованих із самих бійців міні-ансамблів у важкі воєнні роки несли подвійні навантаження – вони були солдатами і артистами!

Війна для артилериста Акіма Джемілєва закінчилася у Празі. Але для хореографа та артиста служба ще тривала. Деякий час він перебував у складі радянських військ у Чехословаччині. У середині серпня 1945 року старшого сержанта Акіма Джемілєва терміново викликали до начальника політвідділу 5-ї гвардійської армії, віддавши розпорядження організувати та провести 4 вересня концерт для комскладу, приурочений до 3-ї річниці 5-ї гвардійської армії. Звичайно, хореографічну групу такого відповідального заходу мали підготувати і самі брати участь у її програмі імениті хореографи-професіонали. Повинні були… Але ні Ігор Моїсеєв – у 1937 році творець першого в СРСР професійного ансамблю народного танцю (нині Ансамбль народного танцю імені Ігоря Моїсеєва) та його незмінний художній керівник та постановник танців ансамблю, ні Павло Вірський – у 1943–1949 рр. балетмейстер Червоноармійської пісні та танців СРСР – приїхати не змогли.

 «Бурхливі оплески, що вибухнули в залі, викликаючи учасників танцювальної групи концерту на «біс», злилися в єдиний безперервний шквал. Сліпучі вогні рампи змішалися з блиском маршальських та генеральських зірок. Глядацька зала повністю заповнена представниками вищого командування збройних сил країн-союзниць – СРСР, США Англії, Франції, Чехословаччини, Польщі, Югославії. 18 вересня 1945 року знаменитим концертом Переможців, який відбувся у залі культурного центру «Люцерна» міста Праги, поставлено остаточну точку в найкровопролитнішій в історії людства – Другій світовій війні! Тріумфальний концерт на честь Перемоги добігав кінця. Артистів довго ще не відпускали зі сцени. Разом із хореографічною групою армійського ансамблю в першому ряду, схиливши коліно, на сцені були солісти Віктор Гудименко, Нусрет Шабанов соліст і балетмейстер хореографічної групи Акім Джемілєв. Цей яскравий і незабутній успіх став кульмінацією творчої біографії гвардії сержанта, водночас відомого соліста і хореографа Акіма Джемілєва.

Однак у цей зоряний час багато хто з них ще не цілком усвідомлював те, що відбувається. Їх окрилювало захоплення зовсім іншого з виміру: «Невже це – все!.. Кінець війні!.. Ми живі! Живі! Слава Всевишньому - ми залишилися жити!»

«Концерт закінчився. Усі вийшли у фойє, де були накриті столи. Ненадовго затримавшись біля них, люди ринули назовні, на повітря. На площі Вацлава перед театром, незважаючи на те, що війна вже закінчилася, щоб уникнути провокацій, все ще стояли танки, нічну темряву прорізали промені прожекторів. У людській метушні Акім випадково опинився поряд зі своїм комдивом генералом Юрієм Соколовим. Чи то неймовірна життєва енергія концерту, чи радість перемоги над ворогом, що окрилює душу, переповнювала серця всіх присутніх на площі… Враз на землю полетів кітель радянського генерала Соколова - розпалений від переможних ста грамів, він спритно скочив на вежу танка, що стояв біля концертного залу, і зробив стійку на руках. Слідом американський генерал, підвівшись на вежу, зробив стійку на руках, потім, перебираючи руками, спритно пройшовся вздовж стовбура гармати і зістрибнув на землю. Акробатичний етюд американця викликав захоплення всіх, хто на той час був на площі. Мов підхоплений невідомою силою, слідом на вежу танка злетів Акім. На носочках легко пробігши по стовбуру гармати, він зупинився і завмер у знаменитій стійці джигіта, розвівши руки, наче крила. Офіцери Червоної Армії, що стоять поруч, представники англо-американського командування, військовослужбовці чехословацької армії та інші гості, піддавшись азарту, притихли. Дрібно перебираючи ногами, що з усією переповнювала душу радістю від цього знаменного дня, він хвацько станцював відчайдушну Хайтарму, що увійшла до його тіла і крові! Офіцери, що оточили танк, гості концерту були зачаровані незвичайною картиною. Спритний і сміливий танцюрист, парив над землею в ритмі Хайтарми, наче занурив їх у невідомий чарівний світ!

Хтось із присутніх на площі Вацлава встиг сфотографувати ці незабутні хвилини колоритного танцю: освітлений променями прожектора танк, на стовбурі гармати самотній силует танцюриста з розведеними руками... Шкода, знімок згодом загубився... Секунда тиші – і площею прокотився схвальний гул. Танець Акіма Джемілєва викликав захоплення і у представників союзних армій.

Виснаженим довгою війною, всім – від солдата до генерала хотілося миру, тиші та повернення додому.»

Демобілізований з армії у 1946 році, свою родину знайшов в м.Беговат в Узбкеістані. У 1957 р. у Ташкенті організувався кримськотатарський ансамбль "Хайтарма", куди Акім Джемілєв був запрошений на роботу. З 1982 р. працював балетмейстером цього ансамблю. У 1984 р. у Ташкенті було підготовлено до видання книгу «Танці ансамблю «Хайтарма» та знято документальний фільм «Танцює ансамбль «Хайтарма».

Паралельно Акім не залишає боротьбу за повернення до рідного Криму. Він неодноразово виїжджає у складі делегацій до Москви щодо національного питання. За нього письмово клопотають балетмейстер Олександр Гудименко, Махмуд Есанбаєв, Натан Зорін та багато інших. Але тільки після масових виступів у Москві 1987 року та послаблень у режимі прописки 1988 року Акім Джемілєв зможе переїхати до Криму.

З перших днів переїзду він зі своїми друзями працює над створенням кримськотатарського драматичного театру. Зробивши колосальну роботу, ініціативна група домагається свого. Художнім керівником театру стає Ільяс Бахшиш, а балетмейстером – Акім Джемілєв. Паралельно школа народного хореографа Акіма Джемілєва дає паростки у всіх містах та районах Криму.

 З 1989 по 1993 р. працює у Сімферополі балетмейстером Кримськотатарського музично-драматичного театру. У 1994 р. Акіму Джемілєву було присвоєно звання Заслуженого митця.

Востаннє Акім Джемілєв вийде на сцену з Селіме Челебієвою під ритми «Агъыр-ава». Зал довго вітатиме їх стоячи, не відпускаючи за лаштунки. Тричі під оплески на «біс» вони повертатимуться на сцену та танцюватимуть…

На 84 році життя серце Акіма Джемілєва, яке 65 років билося у ритмі танцю, зупинилося. Але ці ритми і зараз продовжують відбиватися в серцях багатьох учнів великого балетмейстера.

Помер Акім Джемілєв 11 грудня 2001 року в Сімферополі.

Інформація підготовлена для друкованого видання Календар знаменних і пам'ятних дат з історії Криму і кримськотатарського народу за підтримки Європейського Фонду за демократію.

Стаття підготовлена за матеріалами джерел:

Абдураманова Ш. Герой войны и гений танца: книга воспоминаний. — Симферополь: ГАУ РК «Медиацентр им. И. Гаспринского», 2019. — 224 с. : фото. – Російською мовою.

Деятели крымскотатарской культуры (1921-1944 гг.): Библиографический словарь / гл.ред. и сост. Д.П.Урсу. – Симферополь: Доля, 1999. – 240 с. – Російською мовою.- стор.90-91

Відео “Док.фильм "Хайтарма" победы / Аким Джемилев” 

Інтернет ресурс «Ана Юрт»: «Аким Джемилев. 65 лет в ритме танца», автор Е.Джемілєв. – Доступ: https://ana-yurt.com/qrt/akim-dzhemilev