Восьме березня. Про права жінок в мусульманському світі, або з чого все почалось

Сучасні жінки можуть себе реалізувати, в будь якій сфері, будь-то  наука, політика, музика, бізнес і, навіть, армія.

Восьме березня це той день, який прийнято вважати Міжнародним Днем за права всіх жінок, але суспільство мало знає про боротьбу жінок - мусульманок, які також були віддані своєму часу і досягли неабияких успіхів в цьому.

Особливо цікаво дослідити жіночій рух в Криму на початку ХХ століття. Підйом освіти, культури, традицій у середовищі кримськотатарського та всього тюрко-мусульманського світу відбувався за активної участі жінок. Розпал боротьби за свободу та рівноправність кримськотатарської жінки припадає на період кінця XIX - початку XX століть, коли відбулося масштабне реформування суспільства. Після Лютневої революції 1917 року, політична ситуація в колишній Російській імперії сприяли активній інтеграції всього населення півострова в політичне життя. У цей час тюрко-мусульманський жіночий рух набуває масового характеру. «Пробудження» мусульманки стало одним із яскравих громадських рухів даного періоду і в інших державах ісламського світу. Серед найважливіших історичних питань розвитку мусульманського жіночого руху була свобода особистості, адже тільки вільна нація здатна привести свій народ до прогресу світової цивілізації.

Необхідно відзначити той факт, що всі етапи становлення та розвитку жіночого питання беруть свій початок із Криму. Саме тут інтелектуальна частина мусульманського соціуму під проводом великого просвітителя Ісмаїла Гаспринського, порушує питання жіночої рівноправності та свободи.

Жіночий визвольний рух, що розвивається під впливом газет «Terciman», «Vetan hadimi» та журналу «Alem-i nisvan», робив успіхи на шляху до культурної емансипації. Незважаючи на це, більшість жіночого населення в Криму все ще не наважувалася переступити поріг усталених традицій і власних забобонів.

Окрему увагу «Алем-і Нісван» присвячував темі освіти дівчат і жінок, формував образ освіченої жінки. Журнал узяв на себе важливу місію розбудовувати кримськотатарський жіночий рух, який виходив за межі Криму. До сьогодні цей журнал величезної історичної цінності, не втратив своєї актуальності і зберігається в архівах різних країн світу.

Журнал "Alem-i nisvan" ("Світ жінок"), відповідальним редактором якого була донька Гаспринського - Шефіка Гаспринська, є першим у тюркському мусульманському світі спеціальним виданням для жінок. У ньому знаходили відображення такі спільні проблеми жінок ісламу, як рівноправність між жінками та чоловіками, наука та виховання, реформа інституту шлюбу та сім'ї, крім того, журнал знайомив читачів із життям та побутом жінок з інших країн. Наприклад, читаючи уривок зі статті «Kavkasiyada miislime hanimlar» («Жінки-мусульманки на Кавказі»), ми знайомимося з життям жінок на Кавказі і на основі порівняння можемо уявити загальну картину соціального становища жінок у Криму того часу: «..мусульманки на Кавказі також потопають в океані невігластва. Про науку не йдеться. У них відсутня тяжіння до освіти. Життя їх зведене до мінімуму: в'язання шкарпеток, вишивання одягу, заняття по кухні або просто сидіти без діла, прикинувшись у звичайну дрібничку. Вони не мають жодного відношення до виховання дітей, не наближаються до своїх чоловіків, не підтримують дружніх стосунків зі своїми сусідами. Тільки кричать і лаються. Вони не мають уявлення про порядок і тим більше про етикет. Кавказькі мусульманки захоплені лише прикрасами із червоного золота, вбраннями, нанесенням хни на волосся та на долоні рук, підмальовуванням брів. При цьому зовсім не піклуються про своє здоров'я: ходять босоніж, живуть у сирих і темних житлах. Згодом хворіють. Щоправда у деяких болить голова через гроші, а інші страждають на радикуліт - хворобу попереку. На кожному кроці їх підстерігають біди та страшні захворювання. Таким чином, марна їхня молодість...» (переклад з кримськотатарської Т.Киримов).

У Криму жіночий рух мав свою специфіку, який свої дії та плани реалізовував за допомогою підтримки загальнонаціональних організацій. Кримськотатарський політичний діяч того часу Д. Сейдамет у своїх спогадах стверджував, що без підтримки Національного Виконавчого Комітету жінкам було б важко подолати протистояння консервативних сил.

«Золоте століття» жіночого питання, її участі у соціальному, політичному та культурному аспектах життя розпочалося у 1917-1920-ті рр. Саме в цей період в історії мусульманського соціуму на теренах сучасної України, а саме в Криму стали відомі імена видатних діячів-жінок – Шефіки Гаспринської, Айше Ісхакової, Діляри Булгакової, Хатіджі Авджи, Ільгамії Тохтар.

У Криму жіночий рух набирав все більш значних масштабів, жіночі комітети заручилися підтримкою Кримського Мусульманського Виконавчого Комітету.

У рамках комітетів, які були практично у всіх повітах, волостях та містах Криму, поступово почали формуватися творчі гуртки, лікнепи, читальні, курси рукоділля та шиття. Природно, мережа жіночих організацій, що невпинно розширилася, потребувала загального координаційного центру. Тому, як повідомляється в газеті «Голос татар» за 1917 рік, – 17 серпня у Сімферополі було скликано з'їзд делегаток усіх жіночих мусульманських комітетів. З'їхалося понад 50 осіб, і було обрано обласний жіночий комітет. Незадовго до цього тимчасовим центральним організаційним бюро мусульманок спеціально для мусульманських жіночих комітетів було розроблено та опубліковано окремим виданням загальний організаційний статут.

Головою Кримського комітету було призначено Ільхаміє ханим Тохтарову. На зборах також було встановлено програму роботи Всекримського жіночого комітету. Членами центрального комітету були обрані Ільхаміє ханим Тохтарова, Зейнеп ханим Емірджанова, Шефіка ханим Гаспринська, Акіме Фетанет ханим Муазінова.

Це не поодинокий випадок участі жінок у подібних громадських заходах. Представники жіночих комітетів брали участь у різноманітних заходах, конгресах та з'їздах, присвячених як культурі та релігії, так і суспільно-політичним та економічним питанням у Криму та за його межами.

У вересні 1917 року стало відомо про майбутній «З'їзд Народів» у Києві. На з'їзд було запрошено представників України, Грузії, Білорусії, Молдови, Латвії, Естонії, Литви, а також Казахстану, Азербайджану, Криму. Разом із Джафєром Сейдаметом до Києва вирушило сім делегатів, троє з яких представниці Жіночих Комітетів Айше Ісхакова, Ільхаміє Тохтар та Еміне Шабарова. Найяскравішим і хвилюючим виступом серед усіх учасників З'їзду була доповідь кримської учасниці Айше Ісхакової.

Д. Сейдамет, говорячи про жіночий рух у Криму, згадує Ісхакову, як одну з найталановитіших лідерів, здатних повести за собою людей.

Також він писав про участь Айше ханим у Київському конгресі федералістів 8 вересня 1917 р.: «Найзапам'ятішим виступом делегатів конгресу, що схвилював усіх його учасників, була доповідь Айше Ісхакової. Її поява на трибуні в національному одязі, прекрасне володіння російською, висока ораторська майстерність і емоційна мова про політику царизму по відношенню до пригноблених народів, що наочно проявилася в арешті голови Центрального виконавчого комітету і муфтія Челебіджихана, що користується всією довірою і поважає ці докази порушень правових норм справили надзвичайне враження учасників конгресу. Такий чіткий аналіз політичних питань, викладених із переконливою логікою та тонкою інтуїцією, до того ж жінкою-мусульманкою, що досконало володіє російською мовою, вразив і надихнув учасників конгресу» Доповідь Айше ханим про складне та безправне становище національних меншин росії була зустрінута учасниками конгресу захоплено, ще тривалий час після її виступу доповідачку вітали тривалими оплесками.

У листопаді 1917 року в Криму було відзначено пік політичної активності, і жінки посідали в ньому особливе місце. 26 листопада в Бахчисараї, в «Залі Дивана» (Зала Ради та Суду) палацу-музею відкривається Курултай (з'їзд), який розпочав роботу як установчі збори татар Криму, і продовжив її як - Мусульманський Парламент (постійно діючий орган). На першому засіданні Кримського Народного Парламенту було обрано президію Курултаю – Н. Челебіджихан, Д. Сейдамет, А. Хільмі, Хаджі Бедреддін, Шефіка Гаспринська (за кандидатуру Ш.Гаспринської проголосували 46 голосів, та 16 – були проти).

У виборах делегатів Курултаю брало участь понад 70% кримських татар. За законом про вибори, розроблений Мусвиконкомом, вони проводилися як загальні, прямі, рівні, за таємного голосування, вікові кордони з 20 років. У виборах брали участь і мусульманки. Вибрано було 77 осіб, з них п’ять жінок: Аніфе ханим Боданинська (Сімферопольський повіт), Хатідже ханим Авджи, Ільхаміє ханим Тохтарова (Ялтинський повіт), Шефіка Гаспринська (Євпаторійський повіт) та Емінє Шабарова. Такий результат був першою рішучою перемогою не тільки для кримських мусульманок, але і для всього тюрко-мусульманського світу в цілому.

План роботи Курултаю включав такі пункти: державний устрій Криму, форма та зміст уряду; взаємини кримських татар з представниками інших національностей, що населяють Крим; розробити закони, що визначають гідний розвиток національного, релігійного, культурного, політичного життя кримськотатарського народу. Проблеми жіночої свободи, які повністю перевернули традиційний спосіб життя в мусульманському суспільстві, також було розглянуто на Курултаї.

Лідерки мусульманського жіночого руху в Криму Зейнеб Амірхан, Ільхаміє Тохтар, Шефіка Гаспринська. Джерело фото: Андрій Іванець, Андрій Когут. «Кримськотатарський національний рух у 1917–1920 рр. за архівами комуністичних спецслужб» (К.: К.І.С., 2019).

З’їзд засідав із перервами 18 днів. Як свідчать факти, жінки були активними у роботі Курултая, на засіданнях виступали із пропозиціями, висловлювали свою думку. Наприклад, у протоколі зборів, що відбулися 29 листопада 1917 року, в середу об 11 годині 50 хвилин, під головуванням Шефіки Гаспринської зачитувалися телеграми від Кореїзського жіночого комітету, Євпаторійського мусульманського виконкому, жіночого виконкому та товариства молоді. На черговому засіданні, що проходило 7 грудня 1917 року (у четвер о 20 годині 30 хвилин), під головуванням Челебіджихана, Шефіка ханим виступила з пропозицією, - «Зважаючи на те, що Курултай прийняв основу людської рівності, то і жінка має бути зрівняна в правах, ми просимо, щоб це питання, яке є важливим і для жінок, і для майбутнього нашої нації обговорювалося саме тут».

У вісімнадцятій статті прийнятій Курултаєм Кримській Конституції, підтверджувалася рівноправність між чоловіком та жінкою у мусульманському суспільстві. Мусульманки домоглися прав у релігійному, культурному, соціальному, просвітницькому аспектах, жінки зробили головний крок шляху становлення політичних права і свободи. Жінка стає рівноправним членом соціуму, вона самостійна, незалежна, вільна. Якщо раніше мусульманкам, які тяжіли до ідей емансипації, доводилося долати сильний опір середовища, то відтепер жінки сміливо створюють свої організації та комітети, вони займають гідне становище у суспільстві, сім'ї, вони разом із чоловіками йдуть уперед, забезпечують світле майбутнє своїм нащадкам.

Прийняті Курултаєм реформи у питаннях жіночої освіти, розвитку, рівноправності були прикладом всього тюрко-мусульманського суспільства рубежу кін. XIX – поч. ХХ ст.

Так, згодом, ліберальні ідеї джадидизму, стали втілюватися у життя. Прихильники джадідистського руху Ісмаїла Гаспринського стали активними продовжувачами просвітницької діяльності. Вони боролися за свободу особистості, рівноправність мусульманки, а також за соціально-політичні права та незалежність.

Кримські татари у всьому тюрко-мусульманському світі були першими, хто показав своє прогресивне та демократичне ставлення до прав жінки.

Повертаючись до учасниць Курултаю, слід зазначити, що достеменно невідомі всі делегатки, їх імена ще мають дослідити сучасні історики. Але науковці вже визначили деяких із них: Ш. Гаспринська (Євпаторійський повіт), Х. Авджи (Ялтинський повіт), О. Боданинська (Сімферополь), І. Тохтарова, Еміне Шабарова,  від Феодосійського повіту делегатом було обрано Аніфе ханим Нурі Куртієву. Активістками Жіночого руху було запропоновано провести десять своїх представниць до складу Парламенту, проте пройшли з них лише п'ять, Ш. Гаспринська, Х. Авджи, А. Боданинська, І. Тохтарова, Е.Шабарова.

Одним із лідерів жіночого руху, його засновником серед мусульманок Криму заслужено вважається Шефіка Гаспринська (1886-1975). Народившись у сім'ї просвітителя-ліберала Ісмаїла Гаспринського, Шефіка здобула класичну освіту. Навчання юної Шефіки ґрунтувалося на новому – звуковому методі, крім загальноприйнятих, традиційних предметів, вона вивчала світські дисципліни, а також російську та французьку мови. Шефіка Гаспринська була вірним помічником, продовжувачем реформ в освіті, прихильником ліберальних ідей свого батька. Вона через все життя пронесе любов до батьківщини, свого народу, до традицій. Вона до кінця своїх днів боротиметься за права і свободи мусульманок. Виступаючи 1917 року на мітингах і в пресі, вона вказувала дві головні причини дискримінації жінок — відсутність права на батьківщину і помилкове тлумачення ісламу.

Коли відкрився Курултай, Шефіка Гаспринська увійшла до його робочої президії. Ще до Курултаю в Акмесджиті було відкрито перше жіноче педагогічне училище Дар-уль-Муаллімін, організатором якого був Алі Боданинський. Пізніше директором цього училища було призначено Шефіку Гаспринську.

Після лютневої кризи 1918 року Шефіка-ханим змушена була виїхати до Азербайджану до чоловіка, який у цей час стає прем'єр-міністром Азербайджану. У 1920 році, в результаті більшовицького перевороту національний уряд в Азербайджані було повалено, і Юсуфа Насіпбейлі було розстріляно. Шефікі Гаспринській вдалося втекти з дітьми до Туреччини. Тут вона бере активну участь у громадському житті, працює у товаристві «Червоний півмісяць». У 1930 році Шефіка Гаспринська створила в Стамбулі Союз кримськотатарських жінок. У 1961-му році в журналі «Emel» була надрукована її стаття про Номана Челебіджихана (Emel, 1961. № 3, S.8-10). Померла Шефіка Гаспринська у Стамбулі 1975 року.

Аніфе Ісмаїл-к'изи Боданинська народилася в Акмесджиті 1890-го року. У вісімнадцятирічному віці вона стала дружиною Алі Боданінського. Брала активну участь у революційних подіях весни 1917 року. Була обрана делегатом Всекримського мусульманського з'їзду, що зібрався 25 березня. Як член Мусульманського жіночого комітету вела роз'яснювальну роботу серед мешканок Акмесджиту. У листопаді 1917-го року серед чотирьох жінок було обрано делегатом Курултаю. У лютому 1918 року брала участь у заходах з порятунку Челебіджихана із севастопольської в'язниці. Аніфе-ханим була вірною та відважною соратницею свого чоловіка Алі Боданинського у важкі роки німецької окупації.

У буремні роки червоного терору, Аніфе-ханим залишилася живою дивом — вона захворіла на тиф, і її, як вмираючу, винесли на задвірки в'язниці. Там її виявила одна татарська жінка, привезла до себе та виходила. Будинок Боданинських був опечатаний, згодом пограбований, дітям добрі сусіди дали притулок у себе, потім відвезли до родичів у Бахчисарай.

У наступні роки Аніфе Боданинська не займалася громадською діяльністю. Вона виховувала дітей, потім онуків, яких вона мала п'ятеро. Проживаючи в міських умовах, її онуки саме від неї заучували народні пісні, саме вона навчила їх забороненим словам «Ант еткенмен».(гімн кримськотатарського народу - ред.)

У депортації Аніфі Боданинська опинилась у селищі Чинабад в Андижанській області. Померла вона в місті Янгі-Юль у сім'ї старшої дочки Саїдє у 1955 році, встигнувши побачити повернення її чоловіка з Ґулагу. Їй було лише 65 років.

Дуже мало відомостей залишилося про дві інші делегатки Курултаю.

Ільхаміє Тохтар була делегатом Всеросійського з'їзду мусульманок у Казані у квітні 1917 року. Була учасницею з'їзду народів Росії у Києві. Торішнього серпня стала членом Тимчасового центрального бюро мусульманок росії. Ільхаміє-ханим виконувала роботу голови Мусульманського жіночого комітету в Акмечеті і від цього міста була обрана до Курултаю. Аніфе Боданинська, яка добре знала її, казала, що це була молода красива жінка, яка здобула хорошу освіту. Про її подальшу долю інформації немає.

Про делегаток І Кримського Курултаю Хатідже Авджі, членкіню мусульманського жіночого комітету у містечку Туак,  та Емінє Шабарову більше нічого невідомо.

Ми вже згадували про Айше Ісхакову. Схоже, що вона не була делегаткою І Курултаю, але не менш знаковою фігурою у тюрко-мусульманському жіночому русі Криму. А. Ісхакова брала участь у революційних подіях 1917-1918 рр., була членом Тимчасового Мусульманського виконкому. В іншому джерелі з історії етнічної преси в Криму йдеться про відкриття жіночої школи під керівництвом Айше Ісхакової: «У 1917 р. у Сімферополі відомою в татарському світі вчителькою та організатором татарських професійних шкіл, була відкрита приватна прогімназія».

На жаль, про неї майже не збереглося біографічних відомостей, проте її яскрава, активна діяльність на ниві освіти та рівноправності мусульманки залишиться в історії назавжди. У бібліографічному словнику відомого історика Д.П. Урсу, про неї написано: «Ісхакова Айше Якубівна народилася 3 квітня 1888 року», інших джерел про біографічні дані Айше  Ісхакової не виявлено. Однак із статті іншого дослідника А. Шем'ї-заде відомо, що «це була красива світловолоса жінка, яка завжди зі смаком по-сучасному одягалася.»  Деякі відомості, досліджені Л.З.Чубукчієвою: Айше Ісхакова працювала в 1927 - 1931 роках під керівництвом У. Боданинського та О. Акчокракли в Таврійському суспільстві історії, археології та етнографії, здобула популярність як автор серйозних праць у галузі татарознавства. Учасниця етнографічних експедицій в Криму. У 1926-1927 роках активізується робота зі збирання етнографічного матеріалу, збирала матеріали про кримських татар, циганів. У вересні 1926 р. Ісхакова була учасницею IV Всекримської конференції музейних працівників, що проходила в місті Керчі. У списках учасників конференції Айше ханим зазначено як науковий співробітник ЦМТ. До 1928 р. Айше Ісхакова була завідувачем відділу етнографії в ЦМТ, єдина кримська татарка серед 14 завідувачів відділів.

Всі вищеперелічені факти свідчать про активну життєву позицію, високий професіоналізм, цілеспрямованість великої дочки кримськотатарського народу. На сьогоднішній день в історії Криму, крім Айше Ісхакової, не збереглися імена мусульманок, які працювали в музеях або в інших культурних установах. Це був один із рідкісних випадків, визнання статусу жінки-мусульманки рівним із чоловіками. Відомостей про репресії щодо неї, як і відомостей про її смерть до 1941-го року немає. Ймовірно, Айше Ісхакова опинилася в депортації, де сліди її губляться. Не можна виключити і можливість, що вона у роки війни емігрувала до Туреччини.

Питання тюрко-мусульманського жіночого руху багатогранне. До його культурних, просвітницьких, громадських, соціально-політичних аспектів звертатимуться дослідники історики, політологи, громадськість. У світлі кардинальних змін в останні десятиліття в житті кримськотатарського народу, його повернення до Криму, становлення його політичних прав і свобод, вивчення питань, становлення та розвитку жіночого руху в кримськотатарському суспільстві й досі залишається актуальним.

Інформація підготовлена для друкованого видання - Календар пам'ятних дат кримськотатарського народу за підтримки Європейського Фонду за демократію.

Підготовлено Лейля Джаксім за матеріалами:

Чубукчиева Л.З. КРЫМСКОТАТАРСКИЕ ЖЕНЩИНЫ – ДЕЛЕГАТЫ I КУРУЛТАЯ 1917 ГОДА

Чубукчиева Л.З. АЙШЕ ИСХАКОВА – ВЫДАЮЩИЙСЯ ДЕЯТЕЛЬ КРЫМСКОТАТАРСКОГО НАРОДА ПЕРВОЙ ПОЛОВИНЫ ХХ ВЕКА Айдын ШЕМЬИ-ЗАДЕ Женщины в крымскотатарской революции начала XX века

Т.Н. Киримов «ПРОБЛЕМА ЭМАНСИПАЦИИ ЖЕНЩИНЫ КАК ВЕЧНАЯ ТЕМА (НА ПРИМЕРЕ КРЫМСКОТАТАРСКОЙ ЛИТЕРАТУРЫ)»

Інтернет ресурс «Гендер»: «Шефіка Гаспринська — жінка, яка творила історію Криму», автор Наталія Малиновська, від 28.04.2021 р.