Вірш переможниці конкурсу «Історичні паралелі – 2018» у номінації «Особлива увага журі»
У Херсоні до Дня вшанування пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу 1944 року, в ККЗ "Ювілейний" пройшло урочисте нагородження переможців конкурсу "Історичні паралелі 2018".
Творчі роботи були присвячені історії національно-визвольної боротьби українського та кримськотатарського народу з імперським режимом Росії і тоталітарним режимом СРСР в боротьбі за державний суверенітет і територіальну цілісність України". Переможцем конкурсу в номінації «Особлива увага журі» - «За оригінальність у виборі жанру» (вірш) було визнано Оксану Карпенко, ученицю 9 класу Нововоронцовської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №2, смт. Нововоронцовка Херсонської області.
Публікуємо роботу переможниці конкурсу "Історичні паралелі - 2018" в номінації «Особлива увага журі» - «За оригінальність у виборі жанру»:
Історія
Про що б я хотіла написати?
Про важку життєву спіраль.
І може не одна я хотіла б знати
Чи є в ній важлива мораль,
Бо історія має таку звичку
Повторюватись знов і знов
І похитнеться полум’я із воску свічки,
Бо може повторитися й пролита кров.
В лісах у дужих горах Криму
Там жив малий народ гірський
І в час, коли не було миру
Їм віддали наказ такий.
Сказали: «Собирайте вещи,
И завтра утром быстро на вокзал,
И если что… вы побыстрее, резче,
Ведь тем расстрел, кто только опоздал.
И чемодан один на человека,
Стариков тоже всех берем с собой,
Ну а детишки бегают, играя,
Берем, чтоб было веселей.»
І цей солдат так криво усміхнувся,
Й пішов із сміхом до дверей,
Що в серці дивний страх проснувся,
Бо про майбутнє не було вістей.
Куди везуть і чим, ну і навіщо,
А дім і меблі залишались тут,
І край, де любий вітер свище,
Де сонечко, трава і чорний ґрунт,
Де гордий кипарис напрямив вгору
Ті віти і неначе став
Атлантом, що із греків твору
Небесній схил собою підпирав.
Все це покинути було потрібно,
Бо вже настав той час біди,
Той день прощання і тоді повільно
У ту годину сльози капали із глаз,
Бо у вагони заганяли, мов скотину
Й тоді не думать і не знать,
А чи згадали про маля, про всю родину
Москаль і всяка його знать.
Везли в Сибір усіх й не зупиняли,
А як зупинка, то дізнатись лиш.
« А ль мертвый есть?» - тоді вони питали,
Та ти не знаєш чи помер, чи просто спиш.
Приїхали… Відразу всі морози
Відчув народ чи виживші одні,
Сто тисяч залишилося в дорозі,
А є й такі, що доживали дні.
Ці люди прочекали сорок років
Повернення назад, у рідний край,
На сорок перший рік є дозвіл й кілька кроків,
Щоб повернутися у кримський рай.
По кілька років поверталися додому,
А є й такі, хто й досі не дійшов,
Прийшовши, бачать, що немає дому,
Хтось навіть спомину про нього не знайшов.
Це ж зрозуміло, що за стільки років
В батьківській хаті хтось уже живе,
Бо не залишили б усе порожнім,
Тож роздали всім іншим не своє.
Тоді народ, не опустивши руки,
Відновлював будинки і міста,
І не забувши геноциду муки,
Традиції свої не забува.
Ви думали, а що таке дерева?
Що для природи означає ліс?
Дерева – люди, ну а більшого не треба,
Бо ліс – народ, що тут роками ріс.
У ті роки і гнули, і ламали
Народи два і кожного за раз.
І у неволі, і далеко десь тримали
Від краю рідного, але настав той час.
Коли від пут і гноблення, і страху,
Від жертв і болісних страждань,
Звільнились, бо зазнала влада краху,
Але залишилось багато в них питань.
Ви скажете : « Переказала просто
Усю історію, що відбулась тоді».
Тепер ви знаєте, як відчуваєш гостро
Всю глибину тих пам’ятних подій.
Оксана Карпенко
Після заходу, усі бажаючі переглянули фільм режисера Ахтема Сеітаблаєва "Чужа молитва"
