ВІД СЦЕНИ ДО ЕФІРУ

(105 років від дня народження талановитої актриси довоєнного кримськотатарського театру та майстерної дикторки кримськотатарського радіо Фатьми Аметової)

 

Фатьма Аметова народилася 20 червня 1920 року в багатодітній родині у кримському селі Корбекуль, що розташоване на мальовничому Південному березі. Проте дитинство її пройшло у Сімферополі, де вона виховувалася в прийомній родині родичів. Там її новою сестрою стала старша дівчинка, яку маленька Фатьма щиро вважала рідною. Згодом ця сестра вийшла заміж і переїхала до Туреччини.

Прийомний батько Фатьми, попри скромне походження, завдяки невтомній праці досяг значного достатку, володіючи фаетонами. Однак друга половина 1920-х принесла репресії. Батько, намагаючись уникнути лиха, роздав усе своє майно працівникам, але це не врятувало його від арешту. Він помер невдовзі після звільнення з в'язниці.

Фатьма виросла справжньою красунею. Її серце належало театру; вона не пропускала жодної вистави у кримськотатарському театрі і пристрасно мріяла колись вийти на його сцену. Натомість, її мати плекала надію, що донька стане лікарем.

(Фатьма Аметова. Фото з інтернету)

У 1932 році, попри материні сподівання, Фатьма Аметова вступила на акторське відділення театрального музичного технікуму в Сімферополі. Її чудова зовнішність та приємний тембр голосу обіцяли яскраве артистичне майбутнє.

Акторка згадувала: «Коли мені виповнилося 16 років, візит до театру став ключовим моментом у моїй долі. Потай від батьків, які наполягали на медичному технікумі (зуболікарське відділення!), я подала документи до театрального на акторський факультет, і мене прийняли. Моя бідолашна мама плакала всі три роки мого навчання».

Вона також ділилася: «Театр давно мене вабив, я не пропускала жодної прем'єри. Моя ж мама довго переживала через мій «непослух». Вона вважала, що я порушила моральні устої кримськотатарської дівчини. Тоді мій вчинок розцінювався як виклик традиціям. Але хіба я про це думала? Для мене актор був чарівником!»

Навчаючись, Фатьма Аметова активно брала участь у масовках і навіть спробувала себе в ролі Сусанни у виставі «Намус» («Честь»). Студенти, коли не було занять, дивилися як російські, так і кримськотатарські вистави, а часом і самі брали участь у масовках. Театри чергувалися, даруючи студентам можливість спостерігати за грою відомих майстрів обох сцен.

(Студентки театрального технікума. Нижній ряж А.Діттанова, Ф.Аметова, М.Ібрагімова, 1935 рік.
(Фото з ресурсу Кримськотатарського музею))

Серед одногрупників Фатьми були майбутні зірки довоєнного кримськотатарського театру: Айше Діттанова, Саніє Налбандова, Мер'єм Ібрагімова, Сеїтхаліл Османов, Меджит Асанов та багато інших. Невдовзі мрія Фатьми здійснилася – вона вийшла на сцену кримськотатарського театру. Аметова стала характерною акторкою, виконуючи безліч відповідальних ролей. Вона блискуче зіграла Скеріну в «Принцесі Турандот», Маріанну в «Альказарі», Теллі та Асіє у «Аршин мал алан», Айше у «Арзи къиз», Ельмаз у «Той девам ете», Назли у «Ішлеген тішлер», Фатьму у «Говорить Москва» та інші незабутні образи. Очевидці свідчили, що Фатьма Аметова грала з особливим шармом і темпераментом, зберігаючи національний колорит. Глядачі «на біс» вимагали та бажали бачити образ Айше у виставі «Арзи киз» виключно у її виконанні.

(Фатьма Аметова у виставі «Арзи киз». Фото з інтернету)

У театрі Фатьма зустріла і своє кохання — майбутнього чоловіка, письменника Шаміля Алядіна. Як згадувала актриса Айше Діттанова: «Вже у 1935–1936 роках нас, студентів, почали залучати до спектаклів, даючи невеликі ролі у масовках, де ми вимовляли два-три слова. Якщо ми не були задіяні у виставі, то забиралися на театральну «зозулю» — так називалося наше студентське затишне місце — і звідти, затамувавши подих, споглядали гру акторів. В антракті ми спускалися у дзеркальне фойє і розгулювали, змішуючись із натовпом глядачів. Одного разу, під час такого вечора, ми з подругою Фатьмою Аметовою зустріли Шаміля Алядіна. Він дуже люб'язно привітався з нами, і було видно, що не хотів нас відпускати... Ця зустріч стала значущою для Фатьми та Шаміля. Було очевидно, що Шаміль закохався у неї. У Фатьму було неможливо не закохатися – вона була надзвичайно красива і мала неймовірно ніжний тембр голосу. Фатьма почала серйозно зустрічатися з Шамілем». Незабаром вони одружилися, а через рік у них народилася дочка Діляра.

(Фатьма Аметова з чоловіком Шамілем Алядіном та дочкою Ділярою. Фото з інтернету)

Проте, роки репресій, а потім війна та її наслідки жорстоко обірвали театральну кар'єру молодої актриси. Трагічний 1937 рік, відомий масовими розправами над інтелігенцією, не оминув і театр. Заарештували директора, потім – режисера та художнього керівника. Фатьмі Аметовій рік не давали ролей, а потім просто звільнили, як і багатьох інших.

Фатьма мала красивий, виразний голос. Тому, коли у 1938 році їй запропонували працювати диктором у Радіокомітеті Сімферополя, вона погодилася. Передачі транслювалися в прямому ефірі, що накладало величезну відповідальність. Головою Радіокомітету тоді був Алі Аметов, а музичну редакцію очолював Ільяс Бахшиш. 140 зі 200 співробітників Радіокомітету становили кримські татари, і дві третини ефірного часу відводилося для кримськотатарських передач.

З початком війни Шаміль Алядін, попри бронь, пішов добровольцем на фронт. Рано вранці 18 травня 1944 року Фатьму, як і всіх інших кримських татар, депортували. Її чоловік у ці дні перебував у Ялті, оцінюючи збитки від війни. За кілька місяців він знайшов її з донькою у віддаленому узбекистанському аулі Чинабад. Чоловік насилу відшукав її, знесилену від голоду, з дитиною у глухому узбецькому кишлаку, де вона, як і багато її співвітчизників, була змушена працювати на бавовняних полях. Згодом родина переїхала до Ташкента, де народилися ще дві дівчинки – Лейля та Ніяр. Усю свою любов, доброту та турботу Фатьма віддала дітям.

Дочка Діляра згадувала: «Усі ми, три дочки, мали щось від маминої зовнішності, але такої красивої, як вона, не було ніхто. Наш тато теж був цікавим чоловіком, дуже серйозним, розумним. З мамою було весело, а з татом можна було поговорити на серйозні теми. Мама була особливою. Я бачила фотографії акторок кримського театру. На мій погляд, такою ж красивою, як мама, була лише Нуріє Джетере (авт.- кримськотатарська актриса)».

У 1957 році Фатьмі Аметовій запропонували місце диктора радіо в кримськотатарській редакції в Узбекістані. Вона була першим кримськотатарським диктором у період депортації і довгі роки пропрацювала незмінно на цій посаді. «Чарівний голос чарівної жінки», – так охарактеризував її майстерність прославлений радянський диктор Юрій Левітан.

(Фатьма Аметова з колегами по радіокомітету. Приїзд Ю.Левітана до Ташкенту. Фото з ресурсу Кримськотатарського музею.)

Старійший кримськотатарський професійний радіожурналіст Сервер Бекіров згадував: «Для всіх нас важливою у роботі було задоволення духовних потреб кримських татар. Для старшого покоління музика та пісні на рідній землі та рідною мовою були честю та частиною їхнього життя. Через радіо ми підтримували та надихали своїх співвітчизників у найтяжчі періоди повернення нашого народу на Батьківщину предків. Толерантність нашого народу навіть у найбурхливіші та найгарячіші моменти допомогла зберегти мир на цій благодатній землі.

В Узбекистані радіомовлення кримськотатарською мовою з'явилося лише у 1957 році, коли влада намагалася створити ілюзію вкорінення кримських татар у місцях депортації. Півгодини на тиждень на узбецькому радіо звучала кримськотатарська музика. У відділі кримськотатарських радіопередач працювали відомий поет Амет Мефаєв, Джевдет Аметов та Сервер Аріфов – вони завідували відділами, у яких працювали Куртумер Шакіров, Дженні Джетере (пізніше вона стала музичним редактором російського радіо), Діляра Абляєва, Юсуф Алієв; диктори Фатьма Аметова, Есіре Шем'ї-заде (сестра Ешрефа Шем'ї-заде – вона приїжджала спеціально з Каракалпакстану та записувала радіопередачі) та інші».

Радіожурналіст Сервер Бекіров також розповідав: «Один із моїх співрозмовників – видатний кримськотатарський мовознавець, очевидець першого кримськотатарського Курултаю Усеїн Куркчі. Він завжди слухав наші передачі і частенько дзвонив мені на радіо з Маргілана щодо моїх помилок у рідній мові, виправляв мене і завжди наводив у приклад Фатьму Аметову. Її мова та дикція були бездоганними. А я навчався в узбецькій школі, ріс в узбецькому середовищі, російської мови взагалі не знав. Вдома спілкувалися рідною мовою, але все ж відчувалася нестача освіти рідною мовою. Тому я намагався уважно слухати Фатьму Аметову – вона щодо грамотної літературної мови була дуже сувора: не просто підказувала, не просто виправляла, а просто змушувала правильно говорити. За цю вимогливість я їй дуже вдячний».

«Попри свою тендітність, характер у мами був як кремінь. На роботі у неї були з усіма чудові стосунки, її любили. Вона була неконфліктна, і єдине, через що могла посваритися з колегою, це через відібраний у кримськотатарської передачі час», – згадує дочка Лейля Алядінова.

Понад 30 років Фатьма Аметова присвятила роботі в Узбецькому Держкомітеті з телебачення та радіомовлення. Хоча програм кримськотатарською мовою було небагато, для кримських татар ці передачі рідною мовою були ковтком свіжого повітря. Її від природи мелодійний голос надихав співвітчизників, вселяв віру у краще майбутнє.

(Фатьма Аметова.Фото з інтернету)

У 1994 році Фатьма Аметова та Шаміль Алядін повернулися до Криму, у рідний Сімферополь. Звісно ж, її першим бажанням було відвідати театр, де пройшли молоді роки. Зі спогадів Фатьми Аметової: «Моє відвідування збіглося з відкриттям театру після більш ніж десятирічної реставрації. Його директор А. Новіков люб'язно запропонував мені місце в ложі. І ось я знову в театрі – чудовому, але чужому... так, багато води спливло. Я з сумом розглядала портрети незнайомих мені акторів на стінах у фойє та коридорах, потім повільно піднялася на другий поверх у дзеркальне фойє. І тільки тут я знову відчула атмосферу свого театру. Саме тут проходили наші репетиції вистав. Тут все залишилося, як п'ятдесят років тому. Ніколи не забуду слова видатного Михайла Щепкіна, яким нас вчили наші вчителі: «Театр для актора — храм. Це його святилище! Твоє життя, твоя честь — все належить безповоротно сцені, якій ти віддав себе. Твоя доля залежить від цих підмостків. Стався з повагою до цього храму і змусь поважати його інших, священнодійствуй або забирайся геть». Ми працювали за цим законом».

Видатна актриса та дикторка Фатьма Аметова померла тихо, нікого не потурбувавши, – заснула і не прокинулася. Це сталося у ніч на 30 березня 2008 року. Похована на кладовищі «Абдал».

 

 

Інформація підготовлена для друкованого видання Календар знаменних та пам'ятних дат з історії Криму і кримськотатарського народу за підтримки Європейського Фонду за демократію