Василь Радлов – збирач кримськотатарських народних казок та караїмських народних творів
Василь Васильович Радлов (рос. Васи́лий Васи́льевич Ра́длов, Фридрих Вильгельм Радлов від нім. Friedrich Wilhelm Radloff) — російський сходознавець-тюрколог, етнограф, археолог і педагог німецького походження, один з піонерів порівняльно-історичного вивчення тюркських мов й народів. У 1865 р. виявив Пазирицьку культуру. Доктор філософії, таємний радник.
В сім’ї міського комісара поліції Берліна 17 січня 1837 року, народився Вільгельм Фрідріх Радлов.
Після закінчення гімназії вступив на філософський факультет Берлінського університету, де захопився порівняльно-історичним мовознавством, а пізніше – сходознавством та вивченням східних мов. У травні 1858 року Радлов захистив у Йєнському університеті дисертацію на тему «Про вплив релігії на народи Азії» і був удостоєний ступеня доктора філософії. Через місяць він прибув до Росії для занять при Азіатському музеї Санкт-Петербурга.
Спочатку заробляв на життя приватними уроками, а потім почав викладати німецьку та латинську мови в Барнаульському гірничому училищі. Незабаром він отримав російське підданство і став іменуватися Василем Радловим. На Алтаї він вивчав місцеві тюркські мови, історію та фольклор, займався польовими дослідженнями. На Алтаї Радлов сформувався як тюрколог, досліджував діалектографію, діалектологію, лексикографію, лексикологію, порівняльну граматику, фольклор та історію народів Алтаю та Західного Сибіру. Починаючи з 1866 він почав публікувати результати своїх досліджень, вийшов перший том його знаменитої праці «Зразки народної літератури тюркських племен», пізніше побачили світ ще кілька томів. Радлов займався археологічними розкопками на Алтаї, в Барабінському та Киргизькому степу, Мінусинській улоговині, різних районах Середньої Азії. 1871 року Радлов переїхав до Казані, був призначений інспектором татарських, башкирських та киргизьких (казахських) шкіл округу. У 1885-90 рр. Василь Радлов працював директором Музею антропології та друкарні АН.
У 1886 році Радлов звершив поїздку до Криму для вивчення мови кримських татар, а в 1887 році – до Литви і на Волинь для дослідження мови караїмів.
За матеріалами експедицій їм підготовлено та видано 4-ри фундаментальні праці “Досвід словника тюркських діалектів”. 1888 року було видано перший випуск словника, який став епохою у тюркології.
Книга В.В.Радлова «Зразки народної літератури північних тюркських [турецьких] племен. Частина VII. Прислівники Кримського півострова», видана у 1896 році, стала результатом подорожі академіка по Кримському півострову у 1886 році.
Про цю експедицію, у статті «Про матеріали Радлова з народної словесності кримських татар і караїмів» пише учень В.В.Радлова - Олександр Самойлович.
Як зазначає Самойлович, основна частина книги складається із трьох відділів. Перший присвячений народній словесності кримських татар та ногайців. Матеріал розкладений по місцевостях, де він зібраний: Бахчисарай Озенбаш, Стилю, Каралез, Місхор, Буюк-Ламбат, Ускют, Буюк-Ходжалар, Феодосія, Карасубазар, Асау, Деїр, Когенні-Кіят, Євпаторія. Таким чином, дослідження проводилися у п'яти повітах Криму, але головним чином у двох – Сімферопольському та Ялтинському, а повітам Феодосійському, Перекопському та Євпаторійському було приділено менше уваги.
Зібрані Радловим сто три твори кримськотатарської та кримсько-ногайської народної літератури розпадаються на такі категорії: казки, легенди та перекази (найширша категорія); богатирські оповіді; пісні історичні; прислів'я та мудрі вислови; доброзичливості, свого роду народні молитви (фатиха), ці твори характерні для степових кримських татар та ногайців; пісні ліричні степові (сарін); загадки.
Як пише Самойлович: «З дрібних творів народної словесності у зборах Радлова зовсім відсутні скоромовки і одна категорія пісень, які досі користуються особливою любов'ю у степових татар, це змагальні пісні «чинг», які раніше неодмінно імпровізувалися, а тепер переважно виконуються з пам'яті» .
Другий відділ матеріалів Радлова представляє вилучення зі збірки народних творів (меджуму), поширених серед караїмів. «У більшості випадків це твори, відомі і татарам, запозичені караїмами або від татар, або з того ж джерела, звідки черпали татари. За відсутності історичних відомостей про походження караїмів, як народності (історія караїмства, як релігії, більш менш відома) караїмські говірки і мова перекладів їх священних книг є поки що єдиним матеріалом для позитивного судження про віддалене минуле цього невеликого племені. Цей матеріал свідчить про те, що ще до монгольської навали, тобто до XIII століття, караїми говорили і писали мовою турецького кореня, причому ця мова істотно відрізнялася від кримськотатарських прислівників, що сформувалися після XIII століття, і була близька до мови домонгольських жителів південноруських та кримських степів – половців (інакше: куманів чи кипчаків). Чи була та старокараїмська мова їхньою споконвічною мовою чи була вона ними запозичена, поки достеменно невідомо», – зазначає Самойлович.
Відділ другий, караїмський, чи вірніше караїмсько-татарський, складається з 13 великих творів, 200 загадок та 470 прислів'їв, розташованих в алфавітному порядку.
«Останній, третій відділ книги Радлова надрукований єврейським алфавітом, прийнятим у караїмів не лише для давньоєврейської мови їхніх священних книг, а й для рідної мови турецького кореня. Цей відділ відтворює одну з караїмських «меджума», з приєднанням кількох оповідань з інших «меджума» та віршів караїмського поета Ерака», – пише Самойлович.
Велика кількість кримськотатарських народних казок, легенд та прислів'їв збереглася завдяки Василю Радлову. Усі зібрані Радловим матеріали були опубліковані кримськотатарською мовою, в транскрипції кириличними літерами. Загалом до книги увійшло 103 фольклорні тексти, на різних діалектах кримськотатарської мови. Книга вченого залишається одним із цінних видань кримськотатарського фольклору. Він був фактично першим ученим, який почав записувати фольклор кримських татар і таким чином заклав цілу наукову традицію.
Василь Радлов - автор 150 наукових праць, серед яких публікації текстів на багатьох тюркських мовах.
Помер Василь Радлов 12 травня 1918 року в Петрограді.
Підготовлено Лейля Джаксім за матеріалами джерел:
Інтернет ресурс «Крим.Реалії» Богдан Губернський «Крымские материалы академика Радлова». ,Гуменюк О.М. ВИВЧЕННЯ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОЇ НАРОДНОЇ ПІСНІ В ЧАСИ ПЕРШОГО ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Филология. Социальные коммуникации». Том 22 (61). № 3. 2009 г. С. 122-131., Бекирова З.Б.ОПЫТ ГАЗЕТЫ «ЯНЪЫ ДЮНЬЯ» ПО СБОРУ И СИТЕМАТИЗАЦИИ КРЫМСКОТАТАРСКОГО ФОЛЬКЛОРА В УСЛОВИЯХ ДЕПОРТАЦИИ «Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. ВернадскогоСерия «Филология. Социальные коммуникации». Том 27 (66). № 3. 2014 г. С. 410–416.
Інформація підготовлена для друкованого видання - Календар пам'ятних дат кримськотатарського народу за підтримки Європейського Фонду за демократію.