«Терни закінчилися, тепер шлях до зірок…» (Останній бій Урус-шайтана)
3 жовтня 2017 року в театрі-кафе Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша відбулася презентація книги Віктора Вальда «Останній бій Урус-шайтана».
На презентації були присутні письменники й поети, журналісти, актори, депутати, рідні, друзі, читачі. Всі зібралися аби привітати автора із заслуженою перемогою у престижному конкурсі «Коронація слова». Актори театру, у театралізованому стилі привітали автора, вручивши йому булаву.
Почесні гості виступали з привітаннями та побажаннями, а головне – кожен висловив подяку, адже автор та його роман безумовно є неабияким надбанням не лише Херсонщини, не лише України, а й світової літературної спадщини в цілому.
Василь Степанович Загороднюк ( відповідальний секретар спілки письменників Херсонщини) згадав, як півтора роки тому мав змогу прочитати рукопис «Останнього бою Урус-шайтана»: «…Рукопис виявився оригінальним, глибокозмістовним твором… Читав з задоволенням, постійно виникало питання: «А що далі?»… В цій книзі мусульманство зустрічається з християнством. Конфлікт вирішується під час шабельного поєдинку… Багато мусульманських звичаїв, звичаїв кочових народів. Окремо вимальовується образ дикого поля. Все це дуже збагачує читача. У цієї книги є майбутнє». Також поет підкреслив, що бачить роман в перекладі на турецьку.
Лауреат Шевченківській премії, письменник Анатолій Кичинський: «Можна довго говорити, що це подія для Херсонщини… Херсонщина, мені здається, вже трошки втомилася від того, що її не помічають на якихось вищих обріях… Дуже приємно, коли маєш якісь нагороди, коли тебе вітають, але дуже часто повторюю одне і те ж саме: премії це добре, нагороди – добре, та в літературі основне – текст. Якщо через сто чи тисячу років людині трапиться текст того чи іншого автора, їй не буде цікаво лауреат яких він премій, вона буде читати той текст і оцінювати його по-своєму… Є поняття «проза», є поняття «художня проза». Якщо говорити про цей текст, який я прочитав, то це – високохудожня проза… Дуже багато зараз є звичайної прози, на превеликий жаль, дуже багато. … Людям, справжнім цінителям художньої прози, дуже важливо крім знання того, що відбувається в романі, відчути отой запах, який десь в повітрі витає, яким рухають герої головні й неголовні, цікаво, які звуки в тому повітрі: можливо, десь пташка шелеснула крилом чи листочок зашелестів. А для цього потрібен талант вміти передавати конкретну ауру».
Ібрагім Сулейманов, голова херсонського міського меджлісу кримськотатарського народу: «Перш за все хочу подякувати автору за сміливість у виборі теми, тому що тема Кримського ханства та його відносин з козацтвом у радянські часи була заборонена, а якщо висвітлювалась, то виключно у негативному контексті… Наслідки цього ми, подекуди, пожинаємо і до сьогодні… Книга є достойною, адже автор показав історію такою, якою вона є на основі історичних фактів... Дуже тонко, дуже професіонально було висвітлено релігійні моменти, культуру та звичаї Османської імперії та багатьох інших народів, їхний уклад життя … Дійсно «потрясний» і захоплюючий сюжет… Дуже хочеться аби роман було екранізовано».
Присутні мали змогу поспілкуватися з автором та задати йому свої питання. На питання як довго працював над романом і які труднощі виникали, письменник відповів: «Я думаю, що писав цей роман все життя… Саме ця тема мені завжди була цікава. Дуже хотілося бути свідком, учасником цих подій. Але не склалося… Думкою я опинився в цьому середовищі і мені було дуже цікаво… Хотілося написати… І ось минула думка, що зможу це зробити. Написавши кілька сторінок, я зрозумів, що ще мало знаю. І я зупинився. Я більше року вивчав мусульманську тематику. Сказати, що де складно – ні. Якщо ти підходиш з душею, хочеш зрозуміти те, про що пишеш, то треба зрозуміти той народ, про який пишеш. Не можна написати про османа, не володіючи його культурою, його релігійністю… Тож я сидів і читав, допоки не зрозумів, що вже знаю, я вже зможу. І від цього я почав відштовхуватися».
Також цікавим було питання стосовно псевдоніму: «Працювати почав в 2010 році з видавництвом «Клуб сімейного дозвілля». І це була книга дуже неординарна...Російською вона називається «Палач». Цей роман дуже швидко розійшовся, було продано 22 тисячі екземплярів. Тоді й заключив з видавництвом договір і мені повідомили, що книга може видатися і за кордоном, але моє прізвище Михайлов якось не дуже в’яжеться з назвою книги. Мені дали добу на обрання псевдоніму… Я сидів години дві, писав своє прізвище з права на ліво, спробував різні варіанти (Херсонський, Комишанський). Врешті-решт, через три дні видавництво вирішило самостійно дати мені псевдонім, аде спочатку я мав надіслати їм свою біографію. А в цій біографії я в кінці написав: «Мабуть ще нема у нас того німця, що розповів би нам про українську історію». На що вони відповіли: «Нема німця? Буде німецький псевдонім – Вальд (з нім «ліс»)».
Своїми враженнями також поділились Олексій Білецький, Олексій Каталан, Таїсія Щерба, Віктор Братан. Останній зазначив, що для нього ця книга є своєрідним продовженням, наводячи приклад з Ігорем Яковичем Болгарином, чиї твори є несправедливо забутими.
На завершення кожен бажаючий мав змогу придбати роман Віктора Вальда та отримати автограф від самого автора.
15 червня цього року роман удостоївся перемоги на міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова» у номінації «Романи». Також роман здобув спеціальний приз «Золотий пістоль» за найкращий гостросюжетний роман і вперше вручений на «Коронації слова» спеціальний диплом «За знання культури, побуту мусульманського світу і їх правдивий виклад».
Марина Азізова, фото Віктор Братан