Школи рушдіє в Криму - світло модернізації та виклики імперської політики

(На фото будівля бібліотеки ім. І.Гаспринського в Акмесджиті, є пам'яткою архітектури XVI-XIX століть. Найстаріша частина її, з південного боку, збудована у XVI столітті, а основна будівля - у XIX. У 1910 р. у цьому будинку розташовувалася мектебе-рушдіє (світська школа))

Після захоплення Криму Російською імперією у 1783 році, система народної освіти, що століттями процвітала на півострові, зазнала руйнівних змін. Протягом понад столітнього колоніального гніту вона поступово занепадала, позбавляючи кримських татар доступу до знань та збереження національної ідентичності. Школи рушдіє стали унікальним явищем, що принесло світло модернізації та служило символом відчайдушної боротьби за просвіту в умовах імперської політики.

До анексії, за часів Кримського ханства, у містах і селах існували мектеби (школи) та медресе (духовні училища), що фінансувалися за рахунок вакуфів, коштів громад та приватних осіб. У них бажаючі могли отримати конфесійну (релігійну) освіту рідною мовою, що відповідало духу часу та національному менталітету.

І.Гаспринський писав: «Був час, і про це неясно знають майже всі грамотні мусульмани, принаймні 50-60% їхніх, - коли мусульмани навчали у своїх медресе - ільмі-табіє (медицина), ільмі-лікмет (фізика), ільмі-кім'я (хімія), ільмі-набадат (ботаніка), ільмі-нуджум (астрономія), ільмі-екдесе (геометрія) тощо. ... були медресе з 20-30-ма професорами (мудерріси, муалліми), які викладали різні умоглядні та складні науки. Програма ж теперішнього татарського медресе - арабська книжкова мова, теологія і схоластика».

Таким чином, після анексії інтелектуальна еліта, включаючи аристократію та духовенство, емігрувала до Османської імперії. Вакуфне майно, землі мектебів і медресе розкрадалися, а сотні тисяч мухаджирів («переселенці, емігранти») покидали батьківщину, рятуючись від поневолення. Внаслідок такої політики корінний народ втратив контроль над соціально-політичними процесами, економічний потенціал та добробут знижувалися, а чисельність населення стрімко скорочувалася. Сотні населених пунктів та навчальних закладів занепали, знижувалися якість дисциплін, рівень викладацьких кадрів, матеріальне та фінансове забезпечення.

Проблема просвіти для кримських татар в кінці ХІХ - на початку ХХ столітть стояла досить гостро. Вона була пов'язана, насамперед, з національною дискримінацією в російській імперії так званих «інородців», неможливістю для останніх вільно розвивати рідну мову, культуру, освіту. З кінця XIX ст. активізується діяльність кримськотатарської інтелігенції, що сприяло пробудженню та формуванню національного самосвідомості. Важливу роль у цьому процесі зіграв Ісмаїл Гаспринський (1851—1914) - просвітитель, педагог-реформатор, громадський діяч, видавець газети «Терджиман». Навколо нього та його газети згуртувалися прогресивні кола інтелігенції, яка прагнула реформувати національну освіту. Кримськотатарська інтелігенція розглядала як головна умову модернізації традиційного мусульманського суспільства та боротьби за національні права тюркських народів у російській імперії.

І. Гаспринський у роботі "Російське мусульманство" в 1881 році розглядав діяльність медресе, медресе-рушдіє, мектебе, піднімав питання про підготовку священнослужителів та вчителів для роботи в них. Доводив необхідність існування цих типів конфесійних навчальних закладів. У роботі "Що таке мектеб і новий метод?" він розробив та запропонував новий метод навчання кримськотатарської мови, у зв'язку з тим, що в міністерських школах навчання не велося рідною мовою. Висловився про необхідність початкового навчання кримських татар у конфесійних навчальних закладах, а потім у вищих навчальних закладах для інородців. Як писав одній із своїх статей І.Гаспринський «в Криму є близько 500 (п'ятисот) чоловічих і до 300 (трьохсот) жіночих мектебів, що існують не менше п'яти століть».

З кінця XVIII століття на захоплену територію поширювалися загальноімперські закони, і створювалася державна система народної освіти загальноросійського типу (повітові та парафіяльні училища, гімназії). Проте ці російсько-татарські міністерські училища не користувалися популярністю у місцевого населення. Новометодні мектеби, незважаючи на їхню прогресивність, не змогли включити світські науки до програми навчання, залишаючись у межах конфесійної системи освіти.

На відміну від цього, школи рушдіє гармонійно поєднували елементи конфесійної та світської освіти. Вони давали учням можливість отримувати світські знання, необхідні для адаптації до суспільних відносин, що швидко змінювалися. Це стало ключовою відмінністю і перевагою рушдіє, які прагнули дати кримськотатарській молоді не лише релігійну, а й всебічну освіту, що дозволяло б їм реалізуватися в нових реаліях.

Школи рушдіє, що в перекладі з тюркської означає "розвиток", були середніми школами Османської імперії XIX століття, які надавали повну середню (світську) освіту. Перші такі школи європейського типу відкрили в Стамбулі в 1845 році за часів султана Абдульмеджида. До кінця XIX століття в Стамбулі та провінціях з'явилися військові рушдіє для юнаків, а також жіночі школи-рушдіє, випускниці яких ставали вчительками в турецькій глибинці. У Криму ці заклади відіграли ключову роль у формуванні світської системи освіти для мусульман на початку ХХ століття.

Виникнення шкіл нового типу – рушдіє - у Криму було пов'язано, з одного боку, із суспільними потребами кримського соціуму, а з іншого – з розвитком і проникненням панісламізму та пантюркізму на півострів. Вони стали проміжною ланкою в системі національної освіти, готуючи учнів до вступу до конфесійних медресе або державних середніх шкіл. Головною метою мектебів-рушдіє було формування вчительського корпусу для початкових новометодних навчальних закладів кримських татар.

Важливим фактором поширення просвіти та боротьби за освіту рідною мовою були регіональні благодійні товариства допомоги бідним мусульманам. Активними членами цих товариств були такі видатні представники кримськотатарської інтелігенції, як Ісмаїл Гаспринський, Ісмаїл Муфті-заде, Алі та Усеїн Боданинські, Куршут-бей та Сулейман-бей Кримтаєви, Осман Заатов, Абдурешит Медієв, Яг’я Байбуртли та інші. Активні члени цих товариств бачили потребу у створенні в системі національного освіти проміжної ланки за типом загальноросійських прогімназій для підготовки до вступу або до конфесійного медресе, або до державних середніх шкіл. Цією ланкою повинна була стати мектебе-рушдіє.

Перші мектебе-рушдіє в повітах Таврійської губернії відкрилися в період революції 1905–1907 років. Вирішальну роль у цьому процесі відіграла місцева педагогічна інтелігенція, більшість викладачів якої складалася з кримчан, що здобули освіту в Сімферопольській татарській учительській школі, російсько-татарських міністерських училищах та новометодних мектебах, а також вихідців з Криму – громадян Туреччини.

25 вересня 1905 року в Сімферополі відкрився перший у губернії мектеб-рушдіє. За короткий час подібні школи стали активно відкриватися благодійними громадськими організаціями та приватними особами в інших містах і селах Кримського півострова, зокрема в Карасубазарі, Євпаторії, Бахчисараї, селі Сараймін (околиці Керчі, Феодосійський повіт), селах Дерекой (Ялтинський повіт) та Корбекуль (Ялтинський повіт). Якщо в Сімферополі, Карасубазарі, Євпаторії та Сараймині вони називалися "мектебе-рушдіє" ("школа отроків"), то в Бахчисараї та в Ялтинському повіті вони називалися "мектебе-саніє" ("школа другого типу"). І хоч друге визначення правильніше, проте закріпилася назва мектебе-рушдіє. У цілому ж програма їх була схожа. Ці світські школи створювалися під керівництвом нового покоління, що виросло на ідеях І. Гаспринського. Серед діячів, які активно сприяли їх відкриттю, були Ісмаїл Муфті-заде та Абдурешид Медієв. Відомо, що в м. Бахчисараї школа рушдіє була відкрита з ініціативи та на кошти кримськотатарського педагога І.Леманова. В якості викладачів були запрошені досвідчені кримськотатарські вчителі.

Відомий кримськотатарський суспільно-політичний та культурний діяч Абдурешид Медієв писав, що існуючі в містах початкові навчальні заклади необхідно реформувати шляхом розширення навчального курсу введенням до нього "Мусульманського віровчення, татарської та арабської мов, також і деяких загальноосвітніх предметів, як то: географії, історії, природознавства та повного курсу арифметики", перетворивши їх таким чином на середні. За його пропозицією, курс навчання повинен був становити 6-7 років.

Навчання в рушдіє ґрунтувалося на педагогічному досвіді новометодних мектебів І. Гаспринського. Програма навчання була спільною для кримських рушдіє. Протягом першого року учні опановували письмо та читання рідною мовою.

Викладання в цих школах мало здійснюватися кримськотатарською мовою. Кримськотатарська педагогічна інтелігенція бачила в цьому важливе педагогічне значення. "Рідна мова учнів з перших же кроків навчання – з огляду на доступність дитячому розумінню – діє на учнів розвиваючим шляхом, зацікавлює увагу дітей і прищеплює любов до подальшому навчанню. Нарешті, кримськотатарська мова служить незамінним знаряддям у навчанні російській мові. Кримськотатарська мова на всіх щаблях початкової школи буде служити передовим і готовим матеріалом до вивчення необхідної російської мови, завдяки чому всі відомості, пройдені кримськотатарською мовою, жваво і свідомо будуть сприйматися і доповнюватися на уроках російської мови". Подібним чином представники прогресивної педагогічної громадськості аргументували свою позицію в питанні про мову викладання в національній школі. Вони вважали, що кримськотатарська мова в школі повинна бути головною мовою викладання і повинна передувати перед усіма загальноосвітніми предметами протягом усього курсу. На їхню думку, успіх засвоєння загальноосвітніх предметів залежить цілком від якості та правильної методики викладання кримськотатарської мови.

Наявність світських дисциплін у програмі, поряд з конфесійною освітою, було суттєвою перевагою порівняно з новометодними мектебами.

Р.Хаялі у своєму дослідженні «Мектеби рушдіє у правовому полі Російської держави на початку ХХ століття (на прикладі Таврійської губернії)» веде перелік дисциплін, за якими навчалися в мектебе-рушдіє.

«У перший рік учні навчалися письма і читання рідною мовою. Це давало можливість перейти до вивчення норм Корану і таджвіду, ісламських догматів. Навчившись читати і писати, учні переходили до вивчення арабської мови і священної історії до халіфату. Зі світських предметів у курс навчання було введено арифметику, що містила чотири дії і вправи з простими іменованими числами, початковий курс географії, чистописання і російську мову.

У другому класі учні продовжували вивчати Коран і таджвід, Закон Божий, що включав ознайомлення з релігійними обрядами, рідну мову та етимологію, арабську мову та етимологію. Вводилася і нова дисципліна - перська мова та етимологія. На уроках географії учні знайомилися з Америкою, Африкою та Австралією. Продовжували вивчати арифметику, російську мову та чистописання. Додатково було введено малювання.

У третьому класі учні більш глибоко вивчали Коран. Новою дисципліною був курс елементарного мусульманського законознавства. Учні знайомилися із синтаксисом рідної мови, арабської мови, перської мови та вивчали твори турецьких класиків. Арифметика будувалася на розв'язуванні задач із простими і десятковими дробами, а географія - на вивченні Азії та Європи.

Також запроваджували загальну коротку історію, яка охоплювала давні часи та Середньовіччя. Урок природничої історії знайомив учнів із зоологією та анатомією. Більш поглиблено вивчали російську мову. Одним із нових предметів була геометрія. Як і в другому класі, були уроки малювання.

У четвертому класі крім Корану учні вивчали ісламське сімейне право. У курсі тюрко-татарської мови учні знайомилися з короткою теорією словесності, у курсах арабської та перської мов навчалися читання і перекладу. Особливу увагу приділяли основним правилам арифметики, географії Росії, загальній історії, природничій історії, що охоплювала ботаніку і мінералогію, російській мові, російському рахівництву, короткій фізиці та малюванню.

Коротке богослов'я, російсько-татарська історія, російська мова і фізика, історія халіфату та Османської імперії були основними предметами в п'ятий рік навчання.

Нові дисципліни, такі, як педагогіка, дидактика, методика, шкільна гігієна, давали можливість випускникам рушдіє викладати в мектебах.

Процес навчання в рушдіє здійснювався рідною мовою за програмами новометодних шкіл на основі підручників, виданих у Криму і ввезених з Османської імперії. Російську мову викладали на кошти Міністерства народної освіти. Наявність світських дисциплін у системі навчання рушдіє була явною перевагою порівняно з навчальними закладами колишньої конфесійної системи освіти. Вони користувалися великою популярністю у населення. Рушдіє гармонійно поєднували елементи конфесійної та світської освіти. Учні після закінчення школи виявлялися добре адаптованими до суспільних відносин, що швидко змінювалися.»

Віковий ценз для учнів не був суворим; до них приймали дітей, які закінчили як російсько-татарські міністерські училища, так і звичайні мектеби. Рушдіє були прогресивними за рівнем освіти школами, в яких навчалися хлопчики та дівчатка з 14–15 років. При цьому 30% учнів становили діти з бідних сімей. Випускники отримували свідоцтво про закінчення з правом викладання у всіх типах мектебів.

І.Гаспринський у своїй статті від 12 грудня 1908 року пише: «Кримські училища-зруйновані. (Гаспринський)... Для підготовки скільки-небудь розвинених викладачів, були засновані мектеби з розширеною програмою. Ці мектеби отримали назву - «Рушдіє» (школа отроцького віку), хоча було б точніше назвати їх «учительськими мектебами»...»

Незважаючи на значну роль у розвитку освіти, школи рушдіє зіткнулися з протидією влади. Шовіністично налаштоване керівництво навчального відомства губернії вважало, що мектебе-рушдіє відкривалися для насадження «турецької та мусульманської культури», для підриву значення Сімферопольської татарської вчительської школи (СТУШ) та російсько-татарських міністерських училищ (РТМУ), а отже, і основ державної структури національного навчання, де викладання велося російською мовою. Після поразки революції 1905–1907 років влада почала активно ліквідовувати ці школи. Уряд закрив мектебе-рушдіє в Криму як такі, що були відкриті явочним порядком, без дозволу.

В одному з докладів Таврійському губернатору виконувачу справ начальника Таврійського Губернського Жандармського Управління від 15 вересня 1911 р. № 8024 м. Сімферополя щодо затриманого Мустафу Курт-Нуреддіна йдеться, в тому числі про наступне «….перебуваючи вчителем у Сімферопольському училищі рушдіє, закритому 1909 року, Мустафа, окрім читання свого предмета, таємно втаємничував учнів старших класів в історію Туреччини й колишнього Кримського ханства й агітував серед них про необхідність кримським татарам відновити колишнє Ханство, що повинно віддатись під захист турецького султана, тому що останній є халіфом і природним покровителем мусульман усього світу. Цю ж думку Мустафа пропонував учням поширювати і в народі після закінчення ними навчання і повернення у свої села.»

19 червня 1910 року в Сімферополі в будівлі чоловічої гімназії відбулася нарада, яка увійшла в історію кримськотатарської просвіти під назвою «Боротьба з рушдіє». Проте присутні на нараді представники кримськотатарської інтелігенції Ісмаїл Гаспринський, Мустафа Давидович, Абдурешид Медієв та інші змогли відстояти рушдіє. Це свідчить про важливість цих шкіл для кримськотатарського народу та рішучість інтелігенції захищати національну освіту.

Слід зазначити, про наявність різних установок у системі шкільної освіти рушдіє, з одного боку, мала на меті підготовку учнів до інтеграції в російське суспільство, а з іншого – глибоко занурювала їх в історію халіфату та культуру Османської імперії. Ця розбіжність ідеологічних орієнтирів призводила до дезорієнтації підростаючого покоління. Більше того, враховуючи тривалу проблему еміграції мусульман з півострова, орієнтація на Османську імперію не сприяла формуванню міцного зв'язку з батьківщиною в складі російської імперії. З цих причин, альтернативний шлях модернізації народної освіти, запропонований «поколінням 1905 року», виявився неприйнятним для правового поля російської держави і не знайшов підтримки з боку місцевих та центральних органів влади.

Незважаючи на ці складнощі, школи рушдіє залишили глибокий слід в історії. За словами вченого-філолога Бекіра Чобан-заде, головними противниками нового типу навчальних закладів були старі мулли та царизм. Письменник Умер Самі Арбатли відзначав, що в рушдіє виросла плеяда талановитої молоді. Історія шкіл рушдіє є важливим нагадуванням про боротьбу за освіту, національну ідентичність та самовизначення в умовах колоніального тиску. Вони проклали шлях для подальшого розвитку світської освіти серед кримських татар.

Як зазначає сучасний дослідник Р. Хаялі, накопичений педагогічний досвід та практика рушдіє пізніше стали основою для створення радянської системи освіти у Кримській АРСР.

Попри імперський тиск та численні виклики, школи рушдіє залишили глибокий та непересічний слід в історії Криму. Вони не лише дали кримськотатарській молоді доступ до світської освіти, але й стали символом незламної боротьби за національну ідентичність та самовизначення. Діяльність рушдіє, що припинилася лише зі встановленням радянської влади, заклала міцний фундамент для розвитку сучасної системи освіти в Криму, а їхній педагогічний досвід став основою для подальших освітніх реформ. Історія шкіл рушдіє – це живий приклад того, як прагнення до знань і збереження культури можуть протистояти найсильнішим імперським репресіям, нагадуючи нам про важливість власної освіти та національної свідомості.

Інформація підготовлена для друкованого видання  Календар знаменних та пам'ятних дат з історії Криму і кримськотатарського народу за підтримки Європейського Фонду за демократію

За матеріалами джерел:
Керімов І.А. ГАСПРИНСКИЙНИНЪ «ДЖАНЛЫ» ТАРИХИ 1883-1914 (къырымтатар тили, эдебияты ве медениетинден малюмат дестеги) ««Жива» історія Гаспринського. За матеріалами газети «Терджиман» 1883-1914 рр.», Сімферополь, вид. «Тарпан». 1999 - 408 стор.
Абібуллаєва Д.І. З історії народної освіти кримських татар у 19 ст.
Абібуллаєва Е.Е. Розвиток початкової жіночої освіти в Криму у другій половині XIX - на початку ХХ століть
Хаялі Р. Мектеби рушдіє у правовому полі Російської держави на початку ХХ століття (на прикладі Таврійської губернії)