Розмова про кримськотатарську проблему у книгарні «Є»
23 лютого в рамках мережевого проекту “Дім. Зміни” в київській книгарні “Є” відбулася подіумна дискусія на тему “Кримськотатарська проблема в СРСР, в Україні 1991—2013 і сьогодні”. В ній узяли участь історик, кандидат політичних наук Ґульнара Бекірова, конфліктолог, експерт з питань прав меншин і корінних народів Наталя Беліцер і політолог, керівник програм розвитку громадянського суспільства Юлія Тищенко. Модерував захід кримський публіцист, кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам’яті Сергій Громенко, який уміло скеровував розмову в русло заявленої теми.
Розпочала захід Ґульнара Бекірова, зосередивши увагу слухачів на історичному аспекті кримськотатарської проблеми. Вона детально розповіла про причини виникнення агресивної політики Росії щодо корінного населення півострова, колізії, які сприяли неодноразовим актам анексії Криму, про поневіряння, які довелося пережити кільком поколінням цього народу. У XVIII— XIXст. кримські татари не володіли російською мовою, понад те — чинили опір спробам чужинської асиміляції, тому й зазнали тиску з боку імперії. “Люди не покидають батьківщину від доброго життя”, — зауважила пані Бекірова. Як і двісті років тому, нині їм загрожує примусове виселення за межі власної вітчизни, спроба сфальсифікувати правду й отруїти забуттям.
Юлія Тищенко озвучила головні проблеми, які уможливили недавню анексію Кримського півострова: “У Криму діяло більше 600 шкіл, і лише в 7 навчання відбувалося українською мовою, кримськотатарською — в 16. Україна сама сприяла консервації загрозливих тенденцій, пов'язаних із міжетнічними взаєминами”.
“Сусідня держава завжди розглядала кримських татар як щось вороже, загрозливе. Тому можна простежити доволі тяглу політику імперської-радянської-путінської Росії, унаслідок якої більшість кримських татар зараз мешкає не на своїй історичній батьківщині, а в країнах Середнього Сходу”, — зазначає Наталя Беліцер. Вона підкреслила роль впливу громадянських ініціатив на політику держави, маючи на увазі як Україну, так і східного сусіда. “Обережно можна сказати, що певні зміни в суспільній свідомості росіян уже відбуваються. До того ж, аксьоновська команда вже не витримує покладених на неї обов'язків і не виправдовує надій”.
За словами конфліктолога, нині спостерігаємо потужну хвилю антимусульманської та антикримськотатарської політики в російських ЗМІ. Деякі з них навіть порівнюють представників цієї національності з бойовиками ІДІЛ — ясна річ, не мотивуючи це жодними фактами. Але така інформаційна політика зайвий раз демонструє, що окупація Криму — це елемент гібридної війни. Наталя Беліцер закликає просто не допускати екстремістів до важелів упливу, а зосередитись на активній просвітницькій роботі в самій Україні.
Приємно зазначити, що невдовзі після початку дискусії до розмови долучився народний депутат України, голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Він зазначив, що теза «Україна не займалася Кримом» – не цілком справедлива, бо, ніде правди діти, Україна у 1991—2013 роках не займалась і Україною, себто жодним своїм регіоном. Громадський діяч запропонував своє бачення ситуації й поділився ідеями, які, на його думку, можуть забезпечити успішну деокупацію Криму: “Питання права кримських татар на самовизначення рано чи пізно стане нагальним, тому Україна має бути готова до цього”. Рефат Чубаров назвав три основні фактори швидкого звільнення Криму від російських окупантів:
— посилення міжнародної допомоги Україні й тиску на Росію. Захід повинен врятувати сам себе;
— посилення обороноспроможності української армії;
— справедливе правосуддя, боротьба з корупцією та розвинена економіка.
“Усі ці фактори пріоритетні, — наголосив Рефат Чубаров. — Головну відповідальність за це мусить узяти парламент. На жаль, у ньому не відбувається мобілізації політичного духу, на відміну від громадянського суспільства. Воно значно випереджає владу”.
На останнє запитання — “Чому Крим має бути в складі України” — спікери відповіли одностайно. Ґульнара Бекірова зазначила, що українці й татари — не імперські народи. “Натомість у кожної бабусі в російському Тагілі глибоко сидить імперіаліст. Я це кажу як людина, яка десять років прожила в Росії. Кримнаш — це діагноз”. Наталя Беліцер додала, що всі перемоги над загарбницькими російськими військами здобувалися лише в спільній боротьбі проти них українців і кримських татар.
У питаннях від присутніх виявилися стереотипи про корінний народ Криму, посіяні ще в радянські часи, – стало ще більш наочно, як важливо проводити просвітницькі заходи й пояснювати людям, що й до чого, висвітлювати історію, замовчувану в радянські часи й на яку мало звертали увагу в Україні 1991—2013 рр. Всі присутні погодилися, що на теми Криму й кримських татар зокрема варто говорити більше, і книгарня «Є» планує й надалі організовувати розмови про ці проблеми.
Сергій Шкабара