П’ять кримських Конституцій
10 листопада 1921 р. ухвалено першу Конституцію Кримської Автономії.
Проголошена у 1921 році Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка та прийнятий основний закон – Конституція, формально надавала кримським татарам певну автономію. Однак, ця автономія була обмеженою і носила декларативний характер.
Революційні потрясіння 1917 року в Росії значно вплинули на політичне життя в Україні, зокрема, на Кримському півострові. Активізація суспільно-політичного життя та прагнення до самовизначення народів сприяли розгортанню конституційного будівництва. Кримські татари, як титульна нація півострова, прагнули відновити свою державність, втрачену внаслідок російської анексії.
Захоплення влади більшовиками в Петрограді не зупинило процес становлення української державності. 20 листопада 1917 р. Українська Центральна Рада прийняла Третій Універсал, яким проголошувалася Українська Народна Республіка (УНР) та були окреслені кордони УНР включно з Київщиною, Поділлям, Волинню, Чернігівщиною, Полтавщиною, Харківщиною, Катеринославщиною, Херсонщиною, Таврією, проте Кримський півострів до її складу не увійшов.
В той же час, 13(26) грудня 1917 року, Курултай кримськотатарського народу ухвалив «Національну Конституцію (Основний Закон) кримськотатарського народу», проголосивши створення Кримської Народної (Демократичної) Республіки. Опублікована 20 грудня 1917 року в газеті "Голос татар", Конституція в 18 статтях детально визначала структуру влади, права та свободи громадян. Серед її ключових положень були: право народів на самовизначення, розподіл влади, перспектива скликання Установчих зборів та закріплення фундаментальних прав людини.
«Національна Конституція (Основний Закон) кримськотатарського народу» – це перший конституційний акт в історії Криму, який був розроблений на засадах національного самовизначення кримськотатарського народу. Цей документ є унікальним з огляду на те, що він не базувався на жодних зовнішніх моделях або шаблонах, а відображав історичні, культурні та політичні особливості кримськотатарської спільноти та кримського півострову загалом.
Однак, через вкрай складну політичну ситуацію та розпочату більшовиками війну, Кримській Народній Республіці не судилося довго існувати. Її Конституція стала символом прагнення кримських татар до самовизначення та демократії.
У роки революції в Криму з'явилися різноманітні документи конституційного характеру, які проголошували створення нових урядів та визначали їх основні напрямки діяльності. Серед них: Радянська Соціалістична Республіка Тавриди, Кримські Крайові уряди (1918-1919 рр.), Кримська Соціалістична Радянська Республіка. У своїх деклараціях та декретах ці уряди закріплювали програмні цілі, засади державного устрою, структуру влади та склад вищих органів виконавчої влади.
Проголошення Кримської республіки більшовиками у 1919 році мало не лише внутрішньополітичне, а й важливе зовнішньополітичне значення. Цей крок був частиною більш масштабної стратегії Радянської Росії щодо розширення свого впливу та експорту революції. Включення Криму до переліку радянських республік (поряд із Україною, Латвією, Литвою, Росією, Білорусією окремо названо і Крим) у декреті ВЦВК від 1 червня 1919 року підтверджувало ідею побудови світової соціалістичної системи. Крим розглядався як один із форпостів для поширення революційних ідей на Схід. Після евакуації військ П. Врангеля в листопаді 1920 року більшовики активно займалися консолідацією своєї влади в Криму. Проголошення республіки було одним із етапів цього процесу. Незважаючи на початкові плани, більшовики відмовилися від ідеї створення повноцінної Кримської республіки. Замість цього було прийнято рішення про надання Криму статусу автономії у складі РРФСР. 18 жовтня 1921 року ВЦВК ухвалив постанову про створення Кримської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки. 10 листопада 1921 року делегати I Всекримського установчого з’їзду рад одностайно ухвалили Конституцію автономії, що закріпила новий державний устрій Криму. Прийнята Конституція Кримської АРСР мала низку суттєвих недоліків, які згодом призвели до проблем у функціонуванні автономії. Стаття 3 Конституції прямо вказувала, що на території Кримської АРСР діяли всі закони Російської РФСР (РРФСР). Це означало, що автономія мала обмежений простір для маневру у прийнятті власних нормативно-правових актів. Конституція не містила чіткого розподілу повноважень між центром і автономією. Відсутність чітко визначених меж компетенції створювала умови для свавільного тлумачення норм та втручання центральних органів влади у внутрішні справи Криму. Статус російської та кримськотатарської мов як державних був закріплений у Конституції, але без конкретних механізмів забезпечення їхнього використання. Це створювало підґрунтя для дискримінації однієї з мов на практиці. Багато положень Конституції мали загальний і декларативний характер, що дозволяло їх різнобічно тлумачити та використовувати для політичних маніпуляцій.
Створена у 1921 році Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка з самого початку була тісно інтегрована в радянську систему. Незважаючи на формальне проголошення національної автономії, реальна влада залишалася в руках комуністичної партії, а всі важливі рішення приймалися в Москві. Початкові спроби кримськотатарського національного руху до більшої самостійності були жорстко придушені органами державної безпеки. Політика радянізації, яка проводилася в Криму, передбачала не стільки розвиток національної культури і самосвідомості, скільки інтеграцію кримських татар в радянське суспільство. Хоча в Конституції Кримської АССР фігурували такі атрибути національної державності, як державна мова, прапор і герб, реальні права кримських татар були обмежені. Квоти на представництво в органах влади, хоча і передбачалися, не забезпечували реального впливу кримськотатарської громади на політичне життя республіки. Політика коренізації, яка проводилася в Криму, не відрізнялася від аналогічних процесів в інших регіонах СРСР і була спрямована на поступову асиміляцію корінного населення півострова.
У травні 1929 року відбулася знакова подія в історії Кримської АРСР: VI з’їзд рад ухвалив нову редакцію Конституції. Цей документ суттєво відрізнявся від попереднього і мав на меті чіткіше визначити статус та повноваження автономії. Однією з головних новацій стало повсюдне використання офіційної назви "Кримська Автономна Соціалістична Радянська Республіка". Це підкреслювало її статус як окремої адміністративно-територіальної одиниці в складі РРФСР. Конституція 1929 року вперше чітко визначила компетенцію органів влади Кримської АСРР на всіх рівнях: республіканському та місцевому. Це означало, що автономія отримала більше повноважень для самостійного вирішення внутрішніх питань. Зокрема, Кримська АСРР наділялася правом видавати власні закони, які діяли на всій її території. Такий крок значно підвищив статус автономії та розширив можливості її розвитку.
Конституція Кримської АСРР 1929 року ввела нове поняття - "кримське громадянство". Це означало, що мешканці Криму одночасно були громадянами як Кримської АСРР, так і всієї Радянської Росії та СРСР. Однак, цей статус не надавав Кримській АСРР широкої автономії.
Ситуація змінилася з прийняттям нової Конституції у 1937 році. Цей документ, створений відповідно до загальносоюзних стандартів, надав Кримській АСРР більш чіткий і детальний статус. У тексті Конституції 1937 року неодноразово використовувався термін "державний", підкреслюючи таким чином самостійність і суверенітет автономії. Кримська АСРР була визначена як "соціалістична держава робітників і селян", а органи влади на всіх рівнях називалися "державними".
Кульмінацією цієї політики стала депортація кримських татар у 1944 році, яка повністю зруйнувала будь-які надії на розвиток національної автономії в Криму. Таким чином, Кримська АСРР, незважаючи на формальні ознаки національної державності, була, по суті, радянською адміністративно-територіальною одиницею, в якій права корінного населення систематично порушувалися.
Радянські конституції відігравали ключову роль у визначенні статусу Криму. Спочатку, як інструмент пропаганди, Кримська АСРР мала демонструвати прогресивний підхід радянської влади до національного питання. Однак, незважаючи на зовнішню демонстрацію державності, реальні повноваження Кримської АСРР були суттєво обмежені. Центральна влада продовжувала зберігати значний контроль над усіма сферами життя автономії.
Існування Кримської АСРР було перервано у червні 1945 р, коли її ліквідували і перетворили на Кримську область. Це рішення було пов’язане з нацистською окупацією та масовим виселенням кримськотатарських татар, греків, болгар, вірмен та інших народів, які призвели до значного скорочення населення півострова і зміною політичної ситуації в СРСР.
Відповідно до спільного звернення вищих законодавчих органів Росії та України, 19 лютого 1954 року Президія Верховної Ради СРСР ухвалила рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР. Це рішення було закріплено законом і відповідними змінами до Конституції СРСР. Офіційним обґрунтуванням такого кроку стала спільність економіки, географічна близькість та тісні культурні зв’язки між Кримом і Україною. Українська РСР доклала значних людських та матеріальних ресурсів, щоб відродити регіон і забезпечити його стабільний розвиток в наступні кілька десятиріч.
На тлі розпаду СРСР та посилення національних рухів в Україні, Крим опинився в епіцентрі політичної кризи. Референдум 1990 року, на якому більшість населення підтримала відновлення автономії, став яскравим свідченням цих настроїв. Прагнення кримчан до самовизначення зіткнулося з бажанням Києва зберегти територіальну цілісність держави. Конфлікт між центром і регіоном, який розпочався на початку 1990-х років, став одним з найважливіших факторів, що вплинули на подальший розвиток подій в Україні.
У лютому 1991 року відновлення Кримської Автономної Республіки ознаменувало початок тривалого процесу визначення її статусу в складі України. Скориставшись правовими прогалинами, кримське керівництво проголошувало декларації про державну самостійність та приймало власні конституції, які суперечили законодавству України. Після тривалих конфліктів та юридичних протистоянь, статус АРК був остаточно визначений Конституцією Автономної Республіки Крим в 1998 році.
Конституція прийнята на другій сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 року; дійсна від 12 січня 1999 року. Керуючись інтересами кримчан, Верховна Рада АРК, відповідно до Конституції України, Закону України від 10 лютого 1998 року «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим», прийняла дійсну Конституцію Автономної Республіки Крим. Верховна Рада України надала чинності Конституції АРК, прийнявши Закон України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим» від 23 грудня того ж року, відповідно до Конституції України.
(Про загальнополітичну ситуацію та особливості прийняття Конституції у 1998 році, детально розповідається у 8 серії циклу програм
«Крим. 25 років боротьби за Україну. 1998 рік. Криве дзеркало Кримської Конституції» -
Нажаль, ні одна з Конституцій Автономної республіки Крим не враховувала інтереси та нехтувала правами корінного народу півострова – кримських татар.
Питання національно-територіальної автономії кримських татар є одним з найгостріших у сучасній українській політиці. Воно має глибокі історичні корені та безпосередньо пов'язане з правом кримськотатарського народу на самовизначення, культурний розвиток та збереження своєї ідентичності.
7 квітня 2017 року групою народних депутатів було зареєстровано законопроект №6315 "Про статус кримськотатарського народу в Україні", де й запропоновано Верховній Раді закріпити за Кримом статус національно-територіальної автономії кримськотатарського народу в Україні. "Передбачене законопроектом визначення політичного статусу Автономної Республіки Крим як національно-територіальної автономії кримськотатарського народу, створеної в межах території Кримського півострова в складі суверенної і незалежної Української держави, нарешті виправить правовий нонсенс, який було створено в лютому 1991 року зі створенням автономії Криму за територіальною ознакою і з повним ігноруванням права на самовизначення корінного народу півострова", - йдеться в пояснювальній записці до документа. Станом на листопад 2024 року Закон «Про статус кримськотатарського народу» не прийнятий.
Як зазначив голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров: "На відміну від деяких скептиків, які думають, що удосконалення статусу Автономної Республіки Крим потрібно обговорювати після деокупації Криму, ми, навпаки, стверджуємо - це треба робити зараз". Та довів основні принципи, які відображають суть змін до розділу 10 Конституції України: "Принцип перший - джерелом статусу Автономної Республіки Крим є право кримськотатарського народу на самовизначення. Другий принцип - Конституція автономії Криму повинна бути затверджена при узгодженні і підтримці Курултаю", - сказав він. Третім, за словами Чубарова, є принцип використання кримськотатарської мови у суспільному житті (видання «Укрінформ», 13 березня 2018 р.).
Інформація підготовлена для друкованого видання
Календар знаменних і пам'ятних дат з історії Криму і кримськотатарського народу за підтримки Європейського Фонду за демократію.
За матеріалами джерел:
Бикова Т.Б. Створення Кримської АСРР (1917–1921 рр.). Київ, 2011.
Копиленко О. Л. Конституція Автономної Республіки Крим проблеми прийняття,затвердження, реалізації. Київ, Таксон, 2001.
Пижик Андрій, КОНСТИТУЦІЙНИЙ СТАТУС КРИМСЬКОЇ АВТОНОМІЇ: ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ.
Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини. ВИСНОВОК ЩОДО ПРОЄКТУ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СТАТУС КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ», Варшава, 6 травня 2024 року.
https://www.ukrinform.ua/rubric-crimea/3553918-zakon-pro-status-krimskotatarskogo-narodu-moze-buti-uhvalenij-uze-cogo-roku-cubarov.html
Проект Закону про статус кримськотатарського народу в Україні від 29.08.2019 р. https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=66511