Крим під Російською окупацією 3752 день
Вся Україна у вогні 827 день
  Прийшов час покінчити з ілюзіями про швидку поразку Росії. Якою має бути нова стратегія Заходу

Прийшов час покінчити з ілюзіями про швидку поразку Росії. Якою має бути нова стратегія Заходу

20.11.2023 19:08

Путін витримав всі зусилля Заходу, спрямовані на те, щоб відвернути його вторгнення в Україну, і його влада міцно тримається. США та їхнім союзникам потрібна нова стратегія стримування - WSJ.

Зараз, коли президент Росії Володимир Путін наближається до другої річниці повномасштабного вторгнення РФ в Україну, важко не помітити його самовпевненості. Довгоочікуваний український контрнаступ не приніс прориву, який би дав Києву сильніші позиції для переговорів. Конфлікт на Близькому Сході домінує в заголовках новин, а двопартійна підтримка України в США була підірвана поляризацією і дисфункцією в Конгресі, не кажучи вже про пропутінські настрої лідера президентських перегонів від Республіканської партії Дональда Трампа.

Далі повний переклад The Wall Street Journal: https://www.wsj.com/world/russia/its-time-to-end-magical-thinking-about-russias-defeat-f6d0b8de?mod=Searchresults_pos1&page=1

Влада Путіна зміцнилася

У Путіна є підстави вважати, що час на його боці. На лінії фронту немає жодних ознак того, що Росія програє війну, яка перетворилася на війну на виснаження. Російська економіка зазнала потрясінь, але вона не вщент зруйнована. Влада Путіна, як це не парадоксально, зміцнилася після невдалого заколоту Євгена Пригожина в червні. Народна підтримка війни залишається міцною, а підтримка Путіна з боку еліти не розкололася.

Обіцянки західних чиновників відновити власну оборонну промисловість наштовхнулися на бюрократичні перепони та вузькі місця в ланцюгах постачання. Тим часом санкції та експортний контроль перешкоджають військовим зусиллям Путіна набагато менше, ніж очікувалося. Російські оборонні заводи нарощують обсяги виробництва, а радянські заводи випереджають західні, коли йдеться про такі необхідні товари, як артилерійські снаряди.

Технократи, відповідальні за управління російською економікою, довели свою стійкість, адаптивність і винахідливість. Підвищені ціни на нафту, частково завдяки тісній співпраці з Саудівською Аравією, поповнюють державну скарбницю. Україна, навпаки, сильно залежить від вливань західних грошей.

Путін також може із задоволенням поглянути на свій зовнішньополітичний послужний список. Його інвестиції в ключові відносини окупилися. Китай та Індія надали важливу підтримку російській економіці, збільшивши імпорт російської нафти та інших товарів. Замість того, щоб перейматися втратою ринків у Західній Європі або небажанням Пекіна порушувати санкції США та ЄС, Путін вирішив, що в короткостроковій перспективі вигідніше просто стати молодшим партнером Китаю в економічній сфері. Товари з Китаю становлять майже 50% російського імпорту, а провідні російські енергетичні компанії зараз зациклені на продажах до КНР.

Навіть сусідні країни, які мають всі підстави побоюватися агресивної тактики Путіна, такі як Вірменія, Грузія, Казахстан і Киргизстан, отримали величезні прибутки, ставши посередниками в обході санкцій і перевалковими пунктами для товарів, які раніше Росія імпортувала напряму.

Попри висунуті МКС звинувачення проти Путіна і численні докази воєнних злочинів РФ в Україні, він все ще користується підтримкою в різних частинах так званого "глобального Півдня". Війна в Україні не має особливого значення для багатьох країн, які обурюються тим, що вони сприймають як подвійні стандарти США та Європи або недостатню участь у розв'язанні питань, які їх турбують.

ПУТІН ГОТУВАВСЯ ДО ТРИВАЛОЇ КОНФРОНТАЦІЇ ІЗ ЗАХОДОМ, І ЙОГО СТРАТЕГІЯ ПРАЦЮЄ

Ніщо з цього не повинно дивувати. Більш ніж за пів року до повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року Путін підписав нову Стратегію національної безпеки Росії. Основний акцент у цьому документі був зроблений на підготовці країни до довготривалої конфронтації із Заходом. Сьогодні Путін може сказати нації, що його стратегія працює.

Путін не відчуває жодного тиску, щоб закінчити війну, і не турбується про свою здатність підтримувати її більш-менш невизначено довго. З наближенням зими російська армія провела обмежений наземний наступ і, безсумнівно, розширить ракетні та безпілотні атаки на українські міста та об'єкти критичної інфраструктури. Як мінімум, Путін очікує, що підтримка України з боку США та Європи зменшиться, що українці втомляться від нескінченного терору і руйнувань, які їм завдають, і що поєднання цих двох факторів дозволить йому диктувати умови угоди про припинення війни та заявити про свою перемогу. З його погляду, ідеальною людиною для укладення такої угоди є Дональд Трамп, якщо він повернеться до Білого дому в січні 2025 року.

Російський лідер готовий озброїти все, що є в його розпорядженні, щоб виграти війну в Україні. Контроль над ядерними озброєннями та європейська безпека зараз є заручниками наполягань Росії на тому, щоб Захід припинив свою підтримку України. Те, що залишилося від системи контролю над озброєннями часів холодної війни, повністю зникне у 2026 році, і зростає ризик непередбачуваної тристоронньої гонки ядерних озброєнь між США, Росією і Китаєм. Путін використовуватиме кожну глобальну і регіональну проблему – чи то війну між Ізраїлем і Газою, чи то продовольчу безпеку, чи то кліматичні дії – як важіль для перемоги у війні проти України та Заходу.

У сукупності такий стан справ створює безпрецедентний виклик для західних лідерів. Вашингтон і його союзники були напрочуд ефективними у вирішенні найбільш нагальних аспектів цієї проблеми: запобіганні розпаду України, забезпеченні її сучасним озброєнням і розвідданими в режимі реального часу, а також у розробці санкцій проти Росії.

Але зараз настав час переходити до довгострокової стратегії, яка посилює і підтримує тиск на режим у Кремлі. Не має бути ілюзій, що будь-якої можливої комбінації короткострокових кроків буде достатньо, щоб змусити Путіна відмовитися від війни.

ЧОГО ЯВНО НЕ ЗРОБИЛИ ЗАХІДНІ ЛІДЕРИ, ТАК ЦЕ НЕ СКАЗАЛИ СВОЇМ ГРОМАДЯНАМ ПРО ДОВГОТРИВАЛИЙ ХАРАКТЕР ЗАГРОЗИ З БОКУ ЗНАХОДНІЛОЇ Росії. Вони занадто часто вдавалися до магічного мислення, роблячи ставку на санкції, успішний український контрнаступ або передачу нових видів озброєнь, щоб змусити Кремль сісти за стіл переговорів. Або ж вони сподівалися на повалення Путіна в результаті палацового перевороту.

Під час холодної війни американські зовнішньополітичні мислителі не робили ставку на раптову зміну позиції Кремля чи одномоментний крах радянської системи. Натомість вони вірили в довгострокову перспективу протистояння небезпечному режиму і здійснення необхідних інвестицій в національну оборону і військові можливості наших альянсів – політику, за класичним формулюванням Джорджа Кеннана, "терплячого, але твердого і пильного стримування російських експансивних тенденцій".

Політика стримування сьогодні означає продовження західних санкцій, дипломатичну ізоляцію Росії, запобігання втручанню Кремля у внутрішню політику США і посилення сил і засобів стримування й оборони НАТО, в тому числі постійні американо-європейські реінвестиції в американську оборонно-промислову базу. Це також означатиме пом'якшення всіх збитків – дипломатичних, інформаційних, військових і економічних – завданих війною Путіна.

Це не означає, що США мусять знову розпочати холодну війну. Початок глобального змагання з Кремлем не буде мудрою інвестицією в престиж і ресурси США. Це прирекло б Америку на безглузду гру в "вбити крота" проти будь-яких проявів російського впливу. Путінська Росія не має тієї жорсткої сили чи ідеологічної привабливості, яка зробила Радянський Союз таким впливовим у різних частинах світу.

 

Понад те, сьогоднішні обставини значно відрізняються від радянської загрози. Європа вже не є виснаженою пусткою, якою вона була після Другої світової війни. НАТО вітає двох нових членів – Фінляндію і Швецію. Путін обмежується тим, що стукає у двері в таких місцях, як Пекін, Тегеран і Пхеньян. Горезвісне співвідношення сил рішуче схилилося проти Росії.