Крим під Російською окупацією 3775 день
Вся Україна у вогні 850 день
  Правозахисниця зі світовим ім'ям

Правозахисниця зі світовим ім'ям

11.02.2024 16:02

Айше Сеітмуратова – один з незламних символів новітньої історії кримських татар, ветеран кримськотатарського національного руху, радянська дисидентка, журналістка, історикиня. Єдина з жінок, що брала участь в кримськотатарському національному русі, яка була двічі арештована і засуджена радянською владою. Своє життя вона присвятила правозахисній діяльності, боротьбі за права кримськотатарського народу та повернення його на Батьківщину.

Вона народилася 11 лютого 1937 року у селі Аджі-Елі Маяк-Салинського району в Криму, у багатодітній родині.

Батько, Сеітмурат Бурсеїтов, в часи Другої світової війни загинув на фронті, захищаючи радянську державу. Мати, Наймє, 18 травня 1944 року разом із дітьми була виселена до Середньої Азії (Узбекистан).

«Мама нас врятувала. Ми маємо бути вдячними нашим матерям, які самі не їли, але зберегли життя дітям. Якби Тихий океан був чорнильницею, то його не вистачило б, щоб описати трагедію нашого народу», – розповідає Айше Сеітмуратова.

Її брати, старшому з яких було лише сімнадцять, працювали нарівні з чоловіками на вольфрамовій копальні Лянгар. Всі вони жили в бараку, в одній на всіх кімнаті. Мама працювала на будівництві, рівняла дороги, складала каміння. За свою каторжну працю вони отримували хлібні картки.

Депортація, режим спецпоселень, приниження та страждання, пережиті сім'єю та народом, залишили глибокий слід у душі Айше. Тому, закінчивши школу, вона має на меті вивчити історію свого народу і з'ясувати причини переслідування та дискримінації людей за національною ознакою. Це прагнення спонукає її вступити в 1958 році на історичний факультет Самаркандського університету.  Навчалася вона захоплено, але навчання на такому ідеологізованому факультеті не проходило гладко. Один із ексцесів стався на політінформації, коли Айше голосно вимовила: «У «Правді» немає правди», – за що її вигнали з аудиторії.(Газета Правда – орган ЦК КП СРСР - ред.)

Після закінчення університету Айше Сеітмуратову розподілили на роботу до школи, де вона працювала два роки, після чого, у 1964 році, отримала диплом. Наступного року Айше вирушила до Москви - вступати до аспірантури Інституту історії. Вона успішно склала іспити, проте в аспірантуру її не прийняли, запропонувавши з цими оцінками вступити до Інституту історії АН Узбецької РСР. Айше поїхала до Ташкента, але в Інституті історії АН УзРСР їй у прийомі відмовили, мотивуючи тим, що мають «свої кадри». Айше повернулася до Самарканда, влаштувалася на роботу викладачем історії у вечірню школу.

Незабаром Айше Сеітмуратова включилася до національного руху кримських татар. У своїй статті «Людина, поглинута долею свого народу» – Айше Сеітмуратова», кримський історик Гульнара Бекирова описує так: «Ось як згадує Сеітмуратова про своє знайомство з «ініціативниками»: «Вдається син сусіда Сеітхаліла-аг'а і передає записку від батька, в якій він просить мене до них зайти. Зібралася, заходжу в будинок і бачу солідних сивочолих людей. Сеітхаліл-аг'а представив мене присутнім». Як з'ясувалося, це були збори активістів національного руху Самарканда. Вони почули про молодого викладача історії Айше Сеітмуратової та зацікавилися нею. На той час кримські татари фактично не мали професійних істориків: у постдепортаційний період існувала негласна заборона на прийняття кримських татар на гуманітарні спеціальності вищих навчальних закладів. У 1964-1965 роках активісти руху збирали відомості про людей, які були учасниками війни та партизанського руху. До цієї діяльності активно включилася і Айше. Втім, виступати з публічними заявами вона не мала – щоб не «світитися»».

Висловлювання Айше Сеітмуратової можна розібрати на цитати, так влітку 1965 року відбулася зустріч групи представників кримських татар із завідувачем приймальні ЦК КПРС Строгановим. На питання партійного функціонера, хто ж конкретно ображає кримських татар, Айше Сеітмураторва сказала: «По-перше, це Наказ ДКО від 11 травня про виселення кримських татар, а по-друге, – які імена вам потрібні? Нас ображає сама Радянська влада».

На початку жовтня 1966 року Айше втретє вирушила складати іспити до аспірантури – цього разу до МДУ, – і знову не вступила. 4 жовтня вона повернулася в Самарканд, а через три дні до неї нагрянули з обшуком. З ранку до вечора вісім працівників міліції проводили обшук, вилучивши документи національного руху та витяги з книг. На її щастя, у будинку не було друкарської машинки. Правоохоронці так перевернули весь будинок, що сестра, що прийшла ввечері, охнула: «Як фашисти, всі перерили»…

За кілька днів, 14 жовтня 1966 року, на допиті в КДБ Самаркандської області з'ясувалося, що Айше заарештована. Як небезпечного злочинця, під конвоєм, літаком, її доставили до Москви. Через десять днів їй було висунуто звинувачення у злочині, а у травні 1967 року відбувся секретний і закритий суд, на якому розглядалася справа за статтею 74 КК РРФСР «За розпалювання расової та міжнаціональної ворожнечі». У справі проходили журналіст Тимур Дагджі, студент Східного факультету Ташкентського університету Сервер Шамратов та історик Айше Сеітмуратова. Внаслідок жвавих виступів народу на підтримку своїх представників усі троє були заарештовані, та засуджені на умовний термін - 3 роки кожному.

Влітку цього ж року А. Сеітмуратова, серед обраних народних представників, здійснює свою чергову поїздку до Москви. Крім цього, вона бере активну участь у зборі та тиражуванні численних матеріалів кримськотатарського самвидаву, займається складанням текстів Протестів та Звернень до вищих державних інстанцій СРСР, пише і поширює через радянські правозахисні організації матеріали про кримськотатарський національний рух. Після неодноразових і безуспішних спроб вступу в аспірантуру, восени 1967 А. Сеітмуратова вчетверте складає іспити до Інституту історії АН СРСР і, зрештою, проходить. Проте звідти її документи надсилають до АН УзРСР. Своє навчання вона успішно поєднує із боротьбою свого народу за повернення на батьківщину. З цієї причини в червні 1971 року, за кілька місяців до захисту дисертації, її знову заарештували і засудили за статтями 191 КК УзРСР і та 190 КК РРФСР на строк – 3 роки позбавлення волі. Відбувала свій термін у мордовських таборах Барашево та Явас. Випущена на волю була у 1974 році. Після звільнення вона була позбавлена можливості займатися науковою та викладацькою діяльністю.

Ні в'язниця, ні позбавлення та приниження не зламали цю тендітну, але сильну жінку і вона продовжує свою невпинну боротьбу у національній справі. Два роки Айше Сеітмуратова вимагала візи, щоб продовжити освіту поза СРСР. У 1978 році, коли вона дізналася про загрозу бути посадженою владою до психіатричної лікарні, вона заявила: «Тліти і повільно вмирати там я не збираюся, я полум'ям згорю на Червоній площі. Мені втрачати нічого, але перш ніж це зробити, я звернуся до всього мусульманського світу та опишу життя мусульманки в СРСР». У заяві Андропову вона писала: «Від усіх форм переслідування країни рад мене врятує смерть». Як відомо, незадовго до цієї заяви 23 червня 1978 року в Криму здійснив акт самоспалення Муса Мамут, на знак протесту проти дискримінаційної політики влади, яка не дозволяла кримськотатарському народу в цілому та його родині зокрема селитися у себе на батьківщині в Криму. Радянська влада, мабуть, не хотіла мати ще одну жертву, побоюючись реакції радянської та світової громадськості. Тому через два дні після заяви надають їй дозвіл на еміграцію. Окрім цього, певний вплив у цьому питанні відіграли клопотання перед радянським урядом відомого американського сенатора Дж. Джавітса

У листопаді 1978 року А. Сеітмуратова на єврейське запрошення емігрує від початку у Відень, а в січні 1979 прибуває до Нью–Йорка. Як писав незалежний мусульманський журнал «Impact International»: «Радянська влада вважала, що вони поклали край Айше, але вони помилялися. Вона розповідала всім, як маленький мусульманський народ знищується у Криму».

На справді, з еміграцією за межі «залізної завіси», у Айше Сеітмуратовой розпочалася нова сторінка її життя, новий етап боротьби за національні та людські права її народу. Оселившись у вільній Америці (м. Нью-Йорк), вона влаштовується позаштатним кореспондентом радіостанції «Голос Америки», звідки кількома мовами – російською, узбецькою, азербайджанською веде передачі, які інформують світову та радянську громадськість про національне питання кримських татар. Її виступи також було чути на радіохвилях «Свобода», «Бі-Бі-Сі», «Німецька хвиля». У своїх передачах А. Сеітмуратова порушувала найрізноманітніші проблеми історії, культури, мови, а також сучасного стану народу. Наприклад: «Про національні мови народів СРСР (на прикладі кримськотатарської мови)», «Ліквідація кримськотатарської писемності», «Знищення кримськотатарської інтелігенції (1917–1940 рр.)», «Документи про політику русифікації та асиміляції кримських татар» та ін. Крім своєї діяльності на найвідоміших у світі радіостанціях, А. Сеітмуратова бере участь у багатьох міжнародних конференціях із захисту прав людини: у Вашингтоні, Оттаві, Монреалі, Лондоні, Стокгольмі, Осло, Анкарі, Стамбулі та Римі. Так, журнал «Impact International» оцінюючи участь А. Сеітмуратової у П'ятих міжнародних слуханнях А. Сахарова, які проходили 10–11 квітня 1985 року в Лондоні, писав: «Її присутність на слуханні була особливо важливою, оскільки стала загальновідомою жорстока реальність радянського поводження до національних меншин. Це було також нагадуванням, що «забуте населення» СРСР складається з мусульман. Їх понад 50 мільйонів, хоча їхні проблеми майже ніколи не порушувалися на міжнародному форумі. Це значимо, тому що дуже мало відомо про них. Айше, одна з небагатьох мусульман, емігрантів із СРСР, змогла дати авторитетний опис умов, за яких вони живуть». На завершення статті говорилося, що завдяки А. Сеітмуратової та спонсорської допомоги Мусульманської Ради, яка організувала її поїздку до Лондона, про радянських мусульман вперше не забули. З метою оповіщення мусульманської громадськості про проблеми кримських татар А. Сеітмуратова бере участь на трьох мусульманських міжнародних конференціях, організованих Організацією Ісламської Конференції (куди входить 43 країни), що проходили в Лондоні (1980 р.), Парижі (що відбулася в ЮНЕСКО800), Куала-Лумпуре (Малайзія, листопад-грудень 1981).

На конференції, проведеній у Куала-Лумпурі, присвяченій 15-віковій річниці ісламу, А. Сеітмуратова була єдиною жінкою серед учасників конференції. Вона виступала в національному кримськотатарському одязі, наочно демонструючи тим, хто зібрався, культуру свого народу. А. Сеітмуратова активно лобіює інтереси кримських татар на нарадах щодо Заключного Акту Гельсінкі. У листопаді 1980 року її було запрошено до участі у конференції в Мадрид, а листопаді  1986 року - у Відень. Виступаючи на Мадридській конференції як уповноважений представник кримських татар на Заході, вона звертається до учасників Заключного Акту Гельсінських угод з проханням підтримати прагнення кримськотатарського народу у поверненні на свою батьківщину, в Крим і виступити на захист засуджених членів кримськотатарського національного руху: Мустафи Джемілєва, Сейдамета Мєметова, Ельдара Шабанова, Мамеді Чобанова, Решата Джемілєва, Ролана Кадиєва та інших.

«Я сподіваюся, – говорила вона, – що учасники держав з повагою віднесуться до принципів Заключного Акту Гельсінкі, один з яких каже: «Учасники держав поважають рівноправність усіх народів та їх право на самовизначення, діючи в усі часи відповідно до вимог та принципів статуту ООН та допустимими нормами міжнародного закону, включаючи ставлення до територіальної цілісності держав». Шановні делегати Мадридської наради! Захистіть національні та людські права кримських татар!»

Вважається, що Віденська конференція, на якій також виступала А. Сеітмуратова, дала старт визволенню політичних ув'язнених СРСР. Після конференції з розпорядження генсека СРСР М. Горбачова, був повернутий із заслання до Москви А. Д. Сахаров та звільнений з табору М. Джемілєв. Слід зазначити, що А. Сеітмуратова виступає з кримськотатарським питанням у парламентах Канади, Англії, Італії, Туреччини, Франції та Конгресі США.

Щоб підняти голос світової громадськості на захист кримськотатарського народу, вона зустрічається з лідерами різних країн світу. Двічі була запрошена до Білого дому президентом США Р. Рейганом (1982 та 1988 рр.), бачилася та розмовляла з президентами Т. Озалом, В. Гавелом, Л. Кравчуком. З метою залучення до кримськотатарської проблеми уваги прогресивної студентської молоді та вчених, А. Сеітмуратова читає лекції про боротьбу кримськотатарського народу за повернення на батьківщину у різних університетах та коледжах світу. Іншою стороною правозахисної діяльності Айше була участь у міжнародних громадських організаціях, таких як: «Міжнародна амністія» (Лондон), «Міжнародна ліга з прав людини» (Нью-Йорк), «Американська Гельсінська група» (Нью-Йорк), «Центр за демократію в СРСР» (Нью-Йорк) і т.д. 1986 року вона у дванадцяти країнах організувала «Комітети на захист Мустафи Джемілєва». Активно виступала за визволення Юрія Османова, Решата Аблаєва, Синавера Кадирова та інших учасників кримськотатарського національного руху. Як справедливо зауважив всесвітній мусульманський журнал «Arabia»: «[…] з приїздом на Захід А. Сеітмуратової набирає сили компанія з повернення кримських татар на батьківщину, звільнення Джемілєва та його друзів дисидентів». Велике значення в оповіщенні світової громадськості про кримськотатарську проблему мали виступи та статті А. Сеітмуратової у світових ЗМІ. Деякі з них були опубліковані різними мовами в таких відомих виданнях, як "Kontinent", "Le Nouvel Espoir", "The Journal Rabitat Al-Alam Al-Islami", "Нове російське слово» та інших"

Наприкінці 1980–х – на початку 1990–х років, велика увага в діяльності А. Сеітмуратової приділяється питанням надання гуманітарної допомоги співвітчизникам, які повертаються на батьківщину, які стикаються з житловою проблемою, безробіттям, економічною кризою. У 1992 році вона створює та очолює благодійний фонд «Мерхамет еві», метою якого є – надання матеріальної, медичної та правової допомоги одиноким та старим, інвалідам, а також багатодітним сім'ям.

Айше Сеітмуратова була єдиним кримськотатарським правозахисником, якому вдалося пробитися за стінки «залізної завіси» Радянського Союзу в після департаційний період і в загальному потоці кримськотатарського і демократичного рухів у світі зуміла донести до світової громадськості про становище і демократичну боротьбу кримських татар. Її стурбованість проблемами народу має місце й сьогодні. Нині вона є директором заснованого нею будинку для самотніх людей похилого віку кримських татар – «К'артлар еві» в місті Сімферополь. До якого, як і обіцяла самотнім кримським татарам перебуваючи ще в Узбекістані, вона перевезла старих.

Одна із статей, опублікованих у міжнародному мусульманському журналі «Impact International» має назву «Історія Айше – це історія народу, який відмовляється вмирати» і це не є перебільшенням.

Життєвий шлях Айше Сеітмуратової, її самовіддана боротьба за відновлення національних та цивільних прав кримських татар є яскравим прикладом боротьби самого кримськотатарського народу за своє існування, відродження та розвиток на своїй батьківщині – Крим.

Інформація підготовлена для друкованого видання - Календар пам'ятних дат кримськотатарського народу за підтримки Європейського Фонду за демократію.

 

Підготовлено Лейля Джаксім за матеріалами джерел:

Сейдаметов Э.Х. РОЛЬ АЙШЕ СЕИТМУРАТОВОЙ В ДВИЖЕНИЯ СОЛИДАРНОСТИ КРЫМСКОТАТАРСКОЙ ДИАСПОРЫ США ЗА ВОЗВРАЩЕНИЕ СООТЕЧЕСТВЕННИКОВ НА ИСТОРИЧЕСКУЮ РОДИНУ – КРЫМ.

Інтернет-ресурс «Крим.Реалії» «У микрофона Айше Сеитмуратова»: одна глава из истории Радио Свобода», автор М.Семена, від 11.07.2021 р. – Доступ: https://ru.krymr.com/a/ayshe-seitmuratova-radio-svoboda-istoriya-krymskih-tatar/31352842.html

Інтернет-ресурс «Ана Юрт» «Человек, поглощенный судьбой своего народа» – Айше Сейтмуратова», автор Г.Бекірова. – Доступ: https://ana-yurt.com/qrt/stranicy-krymskoy-istorii-chelovek-pogloshchennyy-sudboy-svoego-naroda-ayshe-seytmuratova