Посерд ночі, снігу і війни

ПОСЕРД НОЧІ, СНІГУ І ВІЙНИ.

День розлетівся склом в безодні синій,

Сирени б’ють по нервах, мов громи.

В твоїх руках читаю долі лінії,

Що кажуть ніжно: «Виживемо ми».

 

Посеред ночі, снігу і війни,

Ти мене кличеш з чорної пітьми.

Тримаєш серце, наче те зерно,

Що проросте крізь попіл все одно!

 

Посеред ночі, снігу і війни

Я пам’ятаю світло крізь дими.

Коли все кришиться і падають світи,

Ти тут стоїш зі мною... посеред війни.

 

Двори вогкі, в під’їздах теплий подих,

Хтось гріє чай, зробивши лиш ковток.

Ми пишем імена на сірих сходах,

Шоломи мовчки складені в куток.

 

Твій лист лежить в кишені, біля серця,

Зім’яті фото дихають з пітьми.

Твоє: «живи» - в душі моїй озветься,

Сильніше за накази і шторми.

 

Якщо впаду — тримай мої ти сни,

Посій їх в ґрунт, де вже сліди весни.

Якщо згорю — збери вогонь очей,

Роздмухай з них світанок... для дітей.

 

© Ібрагім Сулейманов 2025