Мустафа Халілов - один із засновників кримськотатарського національного руху.

В цей день, 1 січня 1897 року,  народився Мустафа Халілов (Mustafa Seit-halil öglu Halilov), один із засновників кримськотатарського національного руху, педагог, учасник 2-ої Світової війни.

  Народився Мустафа Халілов в с. Аджи-Болат, Сімферопольського повіту Таврійської губернії, нині с. Кутове Бахчисарайського району, у сім'ї викладача сільського медресе.

Після закінчення земської школи в селі Отаркой,  у 1917 році вступив до Зинджирли медресе в Бахчисараї, де провчився до січня 1918 року. Знав напам'ять Коран, мріяв перекласти його іншими мовами.

Роки навчання у медресе припали на революційні часи - роки трансформацій та національного піднесення.

Після революції, за наставництва Алі Боданинського, вступає на факультет арабської мови в Лазаревський інститут східних мов, у Москві, але закінчити навчання він не зміг. У 1922 році, під час голоду в Криму, помер його батько, важко захворіла мати, Мустафа змушений був повернутися додому і підтримати свою сім'ю, де він був старшим із шести дітей.

Після повернення до Криму, у рідному селі його обирають до сільради заступником голови. Незабаром він одружився, збудував будинок. Його дружина Ребія за підтримки чоловіка відкрила дитячий садок, де збирала дітей та навчала їх грамоті.

Через загрозу висилки, як сім'ю кулака, з початком колективізації наприкінці 1920-х років Мустафа Халілов із дружиною перебирається до с.Саватки (нині с.Россошанка Балаклавського району м.Севастополя). Але й тут, шкільного вчителя Мустафу Халілова, продовжують переслідувати через походження.

Зрозумівши, що репресій не уникнути, він залишає Крим. Спочатку Халілов із сім'єю їде до Москви, а потім, у квітні 1931 року – до Ташкента. Його товариш Емір Неджип допоміг влаштуватися працювати в інститут іригації та механізації сільського господарства. Крім того, Мустафа викладав у школі російську мову, вступив до Ташкентського педагогічного інституту.

У жовтні 1942 року Сталінським міським військкоматом Ташкента, Мустафа Халілов був призваний до Червоної армії. З червня по жовтень 1943 р. - перебував у розпорядженні Брянського фронту, потім був відправлений на Білоруський, а з липня 1944 - на Прибалтійський фронт.

За хоробрість і рішучість старшого телефоніста 1104-го Гарматного артилерійського полку 53-ї гарматної артилерійської бригади Мустафу Халілова було представлено до Ордену Слави 3-го ступеня, але Ордену Слави він так і не отримав. Фронтовим наказом №39-н від 17 вересня 1944 року «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті, боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому доблесть та  мужність» було нагороджено медаллю «За відвагу».

Вже після демобілізації з армії він дізнався, що кримських татар насильно переселили до Середньої Азії та Уралу.

Оскільки він переїхав до Узбекистану ще до війни, на нього та його родину не поширювався режим спецпоселення. Але довгі роки він нічого не міг дізнатися про долю своїх братів, сестер та матері, яка померла в місцях депортації, так і не побачивши старшого сина. Мустафа Халілов повернувся на колишнє місце роботи; отримав земельну ділянку та почав будувати будинок.

Становище кримських спецпереселенців було тяжким. Мустафа Халілов намагався всіляко підтримати та допомогти своїм співвітчизникам.

Після смерті Сталіна, з 1953 року кримські татари все частіше обговорювали шляхи повернення на батьківщину. Для обговорення стратегії та тактики національного руху треба було знайти підходяще місце для збору людей. Одним із таких центрів національного руху, на багато років, став будинок Мустафи Халілова.

«Це був дуже гостинний, хлібосольний будинок, — згадує ветеран національного руху Іззет Хаїров, який знав особисто Мустафу Халілова. — Він ніколи не був порожнім. Вдень і вночі у Мустафи Халілова з усіх місць були гості — знайомі, друзі, товариші, пов'язані до певної міри з національним рухом. Цей будинок відвідували усі відомі діячі національного руху. Я не пам'ятаю жодного відомого кримськотатарського діяча, який би не бував там». І справді, в будинку на Бешагачі бували Джеббар Акімов, Бекір і Юрій Османови, Роллан Кадиєв, Решат Джемільов, Ешреф Шем'ї-Заде, Ідріс Асанін, Мустафа Джемілєв, Джелял Челебієв, академік Сахаров та багато інших відомих людей. «З Фергани та Самарканда, з будь-якого куточку Узбекистану, Середньої Азії всі приїжджали до нього, всі були впевнені, що він їх зустріне, нагодує та напоїть. Усі, кому потрібне було житло, зверталися до нього і жили скільки треба, він грошей ні з кого не брав. Будинок його був повний людей», — згадує учасник національного руху Рустем Еміров.

Під час численних судових процесів, які відбувалися в Ташкенті над активістами національного руху, у будинку Мустафи Халілова відбувалися зустрічі з московськими адвокатами, які захищали кримських татар. За словами Іззета Хаїрова, «будинок Мустафи Халілова, був штабом, де аналізувалася інформація та приймалися рішення. Так склалося, що Мустафа-ага звідусіль приймав інформацію та передавав її».

Тут готувалося знамените звернення до ХХІІІ з'їзду КПРС. Тут активісти руху збиралися для обговорення документів та визначення подальших кроків.

Діяльність Мустафи Халілова не могла не залишитись непоміченою для КДБ. За його домом та відвідувачами постійно стежили. Не наважуючись відкрито посадити пристарілого ветерана війни за грати через його вік, кадебешники викликали його на бесіди і знімали з літака, коли він як народний представник прямував до Москви.

Так, в липні 1972 року у Мустафи Халілова та сімнадцяти активістів провели обшуки. За повідомленням самвидавського бюлетеня правозахисників «Хроніка поточних подій», 1975 року «представника кримських татар Мустафу Халілова, який прямував до Москви, було знято з літака 20 листопада, ще в Ташкенті. Він мав із собою безліч документів руху. Тільки дуже похилий вік – Халілову тоді вже було 78 – врятував його від арешту…

Будучи одним із найстаріших учасників кримськотатарського національного руху, Мустафа Халілов був тією ланкою, яка забезпечувала зв'язок між знищеною сталінськими катами значною мірою кримськотатарською інтелігенцією 1930-х років та новими поколіннями кримських татар.

У 1990-ті  активіст продовжував жити в Ташкенті, час від часу приїжджаючи до Криму.

У 1991 році Мустафа Халілов приїжджає до Криму вже як гість II Курултаю, що відкрився в Ак’месджиді. 26 червня 1991 року, першого дня роботи національного з'їзду, він виступив на початку засідання з вітальною промовою на адресу делегатів. Тоді ж, вперше за багато років, він здійснив поїздку до свого рідного села Аджі-Болат. За спогадами співвітчизників, довгоочікувана зустріч з рідним будинком виявилася скоріше розчаруванням і потрясінням, ніж радістю, все так змінилося в його селі.

У січні 1997 року Мустафа Халілов приїздив до Криму, в Ак’месджиті організували урочисте свято на честь його століття.

Але через кілька, місяців 24 квітня 1997 року, найстарший учасник національного руху помер в Ташкенті, так і не повернувшись остаточно до Криму.

Текст підготувала Лейля Джаксім.

Інформація підготовлена для друкованого видання - Календар пам'ятних дат кримськотатарського народу за підтримки Європейського фонду за демократію.

Джерело:

Ідрис Асанін. «Адалет куреши сафларында». 1 том. - стор. 527

Інтернет ресурс «Крим.Реалії» від 06.01.2017 р. Богдан Губернский «Мустафа Халилов – патриарх крымскотатарского национального движения». 

Інтернет ресурс «Милли Фирка» від 30.01.2012 р. Эмир АБЛЯЗОВ «К 115-летию со дня рождения».