Муніре Халілова – надзвичайна жінка в національному русі кримських татар.
Муніре Халілова - активістка національного руху кримських татар, одна з учасниць «Ташкентського процесу» 1969 р.
Муніре Халілова народилася 4 січня 1945 р. в п. Усть-Горева Красновишерського району Пермського краю (Молотовської обл), куди потрапила її сім’я після насильницького виселення кримськотатарського народу 18 травня 1944 року.
Сім'ї вдається перебратися до Тули, куди до «трудової армії» забрали батька, потім переїхала до Бекабаду Узбецької РСР. Після закінчення медичного училища, в 1966 році Муніре переїжджає в Чирчик, де влаштувалася на роботу акушеркою.
В Чирчику вона знайомиться з активістами Джеббаром Акімовим та Мурремом Мартиновим, які стояли у витоках національного руку кримських татар. З іншими учасниками руху, відвідує різні райони Узбекистану, розповсюджує інформацію про положення кримських татар.
В травні 1968 року, разом із соратниками, отримавши мандат активіста національного руху, вона виїжджає до Москви. Тут учасники писали інформацію, розповсюджували її по урядовим установам, різним організаціям, редакціям газет, розповідали про справжнє положення кримськотатарського народу у вигнанні. За ними постійно слідкували співробітники КГБ, і одного разу дівчині довелося ночувати в лісі – вона ховала від міліціонерів друкарську машинку…Представники внутрішніх органів вистежували активістів, і багатьох відправили до міст проживання - у Середню Азію, Краснодар.
Так Муніре пробула в Москві три місяці. Після повернення, її затримали та прямо з робочого місця відвезли в Ташкент, в Комітет держбезпеки, де й пред’явили санкцію на арешт. 23-річна дівчина провела два місяці в камері-одиночці. До неї нікого з рідних не допускали. Щоб отримати побачення з матір’ю, а на цей час Муніре перебувала в тюрмі вже декілька місяців, вона об’явила голодовку. Йшли місяці, допроси не припинялися, а сам суд продовжувався більше тридцяти днів. Загалом Муніре пробула у слідчому ізоляторі 11 місяців.
З 1 липня до 5 серпня 1969 року в будівлі Ташкентського міського суду проходив «багатофігурний» процес кримських татар, що увійшов до історіографії як «процес десяти» або «ташкентський процес». Серед десяти підсудних – Світлани Аметової, Решата Байрамова, Айдера Барієва, Рідвана Гафарова, Роллана Кадиєва, Різи Умерова, Іззета Хаїрова, Руслана Емінова, Ісмаїла Язиджієва була і Мунірє Халілова. Активісти звинувачувалися в тому, що вони «включилися в активну діяльність з вирішення так званого кримськотатарського питання. «Займалися виготовленням та розповсюдженням різноманітних документів, що містять свідомо хибні вигадки, що ганьблять радянський державний і громадський устрій, збиранням підписів під цими документами, проведенням нелегальних зборищ, …розмноженням наклепницьких документів».
5 серпня 1969 року Судова колегія з кримінальних справ Верховного Суду Узбецької РСР, визнавши всіх підсудних винними за пред'явленими їм статтями 190-1 КК РРФСР та призначила різні строки – від умовного ув’язнення до трьох років. Муніре Халілова та Світлана Амєтова були засуджені на десять місяців позбавлення волі та були звільнені, як ті, хто відбув міру покарання під час попереднього слідства.
Відтепер Мунірє Халілова була змушена залишити роботу. Не маючи змоги влаштуватись, як «політично неблагонадійну» її не приймали на роботу по спеціальності, вона їде до Анапи. Але через деякий час повертається до Узбекистану в місто Ангрен, виходить заміж, народжує трьох дітей.
З початком перебудови, як і всі кримські татари, Муніре намагається переїхати в Крим. Це їй вдається в 1990 році. Простояла на пікеті в Судаку, в ті часи, тільки таким чином кримські татари могли отримати клаптик землі на своїй батьківщині.
З того часу і до лютого 2015 року, Муніре займається чудовою справою, допомагає малечі з’явитися на світ, працюючи акушеркою в пологовому будинку. Довгі роки будувала омріяний дім на рідній землі, в Судаку - звідси були її батьки та її пращури.
Муніре Халілова завжди із вдячністю згадує людей, які допомагали пережити ті важкі часи - свою начальницю, головного лікаря, яка з розумінням ставилася до становища кримських татар; адвокатів, що захищали її та соратників - Миколая Сафонова, Миколая Монахова, Володимира Заславського. Та ні про що не жалкує, бо впевнена, що «нічого поганого не робили, так, друкували, доводили до відома громадськості інформацію про становище кримських татар».
4 січня 2024 року, виповнюється 79 років цій дивовижній жінці, людині вражаючої скромності та незвичайної долі.
Інформація підготовлена для друкованого видання - Календар пам'ятних дат кримськотатарського народу за підтримки Європейського Фонду за Демократію.
Джерело: Зера Бекирова «Адалет куреши сафларында!» Симферополь, 2018. том.4 стр. 243, Інтернет ресурс «Крим.Реалії» “Я ни о чём не жалею”.