Миролюбівка як приклад мирного співіснування населення незважаючи на різноманітність національної ментальності
В рамках проекту «Мова єдності і взаємоповаги», розробленого Миколою Гоманюком (голова Херсонського відділення Соціологічної асоціації України) і Анною Слуцькою (голова БФ «Воля»), мені як кореспонденту Радіо Куреш випала можливість взяти участь у триденному семінарі, де ми не тільки розбиралися, що таке етнічна журналістика і якими є ії принципи, а й занурилися в культурне життя етнічних громад, що проживають в різних районах Херсонської області.
Дана стаття буде присвячена першому пленеру проекту – поїздці до с.Міролюбівка Білозерського району Херсонської області та знайомству з турецько-месхетинською громадою цього села.
Турки-месхетинці (ахискінські турки) – народ з трагічною історією, який був двічі депортований. Батьківщиною турків-месхетинців є південно-західна частина Грузії, яка в 1576-1828 роках входила до складу Османської імперії. В 1944 році за наказом Сталіна турки-месхетинці були депортовані зі своєї історичної батьківщини до радянських республік Середньої Азії. Проте і там турки-месхетинці не знали спокою. Після трагічних ферганських подій 1989 року турки-месхетинці вимушено покинули місця свого проживання. Частина з них тоді переїхала до Азербайджану, Росії, а деякі представники цієї нації знайшли можливість оселитися в південних та східних областях України.
Одним з таких місць стала Миролюбівська сільрада Білозерського району Херсонської області, де зараз проживає 450 сімей турків-месхетинців. До речі, історія назви села Миролюбівка досить цікава демократичністю процедури її обрання. Раніше село мало назву Радянськє. Але пішли процеси декомунізації, і ця назва почала різати слух. Погодьтеся?! Так ось. Вирішили, що діти – це майбутнє села, і саме їм треба вирішувати, як назвати село, в якому вони будуть жити. Серед учнів тоді ще Радянської школи було оголошено конкурс на найкращу назву села. Пройшовши попередні тури, залишилося два варіанта: Миролюбівка та Благодатне. Оскільки в селі в мирі і злагоді проживають представники сімнадцяти етнічних груп, було прийнято рішення обрати назву Миролюбівка. Таким чином, на початку 2016 року село Радянськє було перейменовано в село Миролюбівка.
Фото:Олег Терещенко
Але повернемося до турків-месхетинців. Адже метою відвідування цього села було знайомство передусім з турецько-месхетинською громадою, ознайомлення з їх культурою, традиціями та досвідом взаємодії з іншими жителями села.
Першою людиною, з якою ми познайомилися на миролюбівській землі став старійшина турецько-месхетинської громади Мавлют Мірсалов. Він розповів нам про свою місію як старійшини, яка включає в себе дуже багато задач: організація свят, збір коштів для вирішення проблем села, врегулювання конфліктів і, навіть, допомога у пошуку наречених для нареченого і навпаки.
«Серед нашого народу ми завжди вибираємо старійшину, тому що старійшина допомагає вирішувати ситуації, питання, які виникають серед нашого народу. Ми не біжимо відразу до прокуратури або в інші державні інстанції зі скаргами – з проблемами спочатку йдуть до старійшини. А буває треба когось одружити, посватати або суперечка виникла серед наших людей – це теж допомагає вирішити старійшина» – говорить Мавлют-бей.
Мавлют Мірсалов нам показав школу, дитячий сад, лікарню і мечеть.
Будучи кримською татаркою, і так само закінчивши кримськотатарську школу, перебуваючи, так би мовити, в «своєму оточенні», мене дуже цікавило питання як діти турецько-месхетинської національності співіснують в школах, де переважають діти інших національностей. І була приємно здивована, що починаючи з дитячого садка у дітей виховують почуття етнічної та релігійної толерантності один до одного. В садку діти навчаються за спеціальною програмою, яка була створена на основі регіональної програми «Кримський віночок». Ця програма містить методичні рекомендації по міжкультурній освіті дітей дошкільного віку. В класах дитячого садка присутні два прапори: український і турецький, можна також побачити оздоблення з національною українською та турецькою символікою. У Миролюбівській школі в бібліотеці кидається в очі стенд, де розміщена інформація про турків-месхетинців, фотографії, на яких представлено традиційний турецько-месхетинський одяг, деякі елементи культури даної етнічної групи.
Загалом у школі навчається 287 дітей. 77 з них – це турки-месхетінци. В 2013-2014 навчальному році їх було 66, тобто кількість дітей збільшується. І це тішить! Це означає, що школу не закриють, як багато інших сільських шкіл, де бракувало потрібної кількості дітей.
За словами директора школи у Миролюбівці в навчальних закладах міжнаціональних конфліктів не виникало:
«У нас як у кожній родині – є дні, коли усе спокійно, все добре, але бувають дні, коли виникають суперечки, наприклад, коли чоловік і дружина сваряться один з одним, так само і в нашій великій родині, бувають іноді суперечки, коли щось там не поділили, але на національному ґрунті конфліктів не виникало» – каже директор.
В селі святкують всі релігійні свята, як і християнські, так і мусульманські. Турки-месхетинці, як відомо, сповідують іслам. Всі вищевказані умови, які створені як у дитячому садку, так і в школі, на мій погляд, є проявом поваги до турків-месхетінців. Єдине, що засмутило, – це відсутність можливості туркам-месхетинцям вивчати свою рідну мову і писемність. І, відповідно, відсутність в школі та дитячому садку книг і навчальних посібників рідною мовою. Але це більше проблема нашої держави взагалі, тому що це не поодинокий випадок, коли не задовольняються мовні потреби різних етнічних груп.
Мавлют-бей розповів як вони вирішують це питання:
«Вдома ми розмовляємо на своїй рідній мові, що дозволяє нам зберегти ії, хоча, ми теж трохи обрусіли» – говорить Мавлют-бей посміхаючись.
Діти нас порадували співом в стінах мечеті трьома мовами: українською, російською і турецькою.
Релігія у турків-месхетинців займає одне з важливих місць. Коли Мавлют-бею поставили запитання з приводу найближчих свят, він відразу ж відповів:
«Свято у нас кожну п'ятницю. П'ятниця – це особливий благословенний день для мусульман».
Що, говорить, на мою думку, про його релігійність і дотримання канонів ісламу.
Мавлют-бей нам розповів про зобов'язання мусульман, зокрема, про виплату щороку ними закята (третій стовп ісламу) – фіксованої суми (певної частину майна та прибутку) з кожної сім'ї і розподіл її серед людей, що потребують допомоги. Закят виплачується в місяць Рамадан до завершення святкового п'ятничного намазу. Такім чином, іслам є невід'ємною частиною життя турків-месхетинців.
Після відвідин мечеті Мавлют-бей запросив нашу компанію до себе додому, де на нас чекали накриті турецькими ласощами столи. Одна з національних рис турків-месхетинців є гостинність. Хоча чоловіки і жінки сиділи окремо, це ніяк не завадило нашій подальшій приємній бесіді вже з господарками застілля. Сиділи ми на підлозі, на «міндерах» (турецькі матраци) за невисокими столами, які з кожним разом поповнювалися новими турецькими смакотами. На завершення хотілося подякувати за гостинність турків-месхетинців.
Фото:Станіслав Волязловський
Рейханє Сулейманова