… ми повинні поставити в центрі Києва пам'ятник Агатангелу Кримському.
Велике інтерв’ю з дипломатом і посолом України в Лівані 2016 - 2022 років, дослідником творчості й життя Агатангела Кримського Ігорем Осташем для програми "Власні назви" з Мирославою Барчук. Про походження, освіту науковця, його дружбу з Лесею Українкою, перебування у Лівані та сталінські репресії.
Почнімо з того, хто такий Агатангел Кримський, яке у нього походження і яким чином він обирав свою ідентичність.
Передусім, коли ми говоримо про перелік великих українців, то Агатангел Кримський буде в першій десятці однозначно, тому що це науковець, якого знає весь світ без перебільшення. Я його називаю найкращим професором серед літераторів або найкращим літератором серед професорів.
Це була людина унікальної освіти, ерудиції, енциклопедичних знань. Він своїм служінням українській національній ідеї засвідчив, що є українцем, не маючи при цьому ні краплі української крові, і поклав своє життя за Україну.
Про свою ідентичність Агатангел Кримський пише так: "Мій батько з білоруського міщанського роду, мати - полька литовська, я ані кровинки української не маю, тільки що вродився та виріс на Україні. Хоч родом я не українець, але цілком проукраїнився".
Я до цього додав би, що видатний українознавець і сходознавець Омелян Пріцак написав, що Агатангел Кримський є найбільшим кримським подарунком Україні.
До речі, його дід був кримським татарином.
Так, один з його предків був кримським муллою, але через певні розбіжності і сварки з ханом залишив Крим і оселився вже тут. Це територія, яку ми добре знаємо як литовсько-білоруську, але тим не менше, кров кримська у нього є.
Дуже часто такі слова, як блискучий інтелектуал, поліглот, енциклопедист, застосовуються до людей, які просто добре освічені. Але щодо Агатангела Кримського це не є перебільшення. Розкажіть, будь ласка, про його освіту. Скільки мов він знав?
Він був сходознавцем, який знав майже всі передньоазійські мови, а також всі європейські. Десь в кінці свого віку Агатангел говорив, що він знає кілька десятків мов. Я думаю, що це відповідає дійсності. Він був сходознавцем, який написав для персів, турків, арабів їхні історії, підручники з мови, історії та культури.
Я зустрівся у Лівані з дуже цікавим явищем, коли шукав Мазепинське Євангеліє. Я знав, що воно було надруковано в Алеппо у 1708 році на гроші нашого гетьмана Івана Мазепи. Він вклав три тисячі золотих монет для того, щоб надрукувати антіохійському патріархату Євангеліє. І от уявіть собі, Кримський описав діяльність цієї друкарні, видав так звану історію нової арабської літератури, що фактично стало короткою енциклопедією цієї історії. До її появи практично нічого подібного не було.
Українець зробив колосальні послуги багатьом різним народам, етносам, і дійсно досліджував їхні історії і культури.
Забігаючи наперед, скажу, що Ви зняли фільм про український слід в Лівані. Там чоловік, який перекладав Кримського, і мер міста, де Кримський два роки навчався, жив і описував місцевий побут, кажуть про те, що вони багато дізнались про власну країну і місто саме з його "Бейруцьких оповідань".
Так, дійсно, в 1896 - 1898 роках Агатангел перебував в Лівані. З двох років чотири з половиною місяців був у містечку Шуейрі, де ми зараз працюємо і вже створили музейну експозицію, навіть замовили тепле погруддя із ліванського каменю Агатангела Кримського у дуже відомого ліванського скульптора П'єра Карама. Я думаю, що найближчим часом там навіть буде відкритий музей Агатангела Кримського.
За цей час у Лівані Кримський назбирав стільки книг, пам'яток і записів просто живої мови, що в нього була лише одна проблема, про яку він пише в листах: "Як я зможу перевести усі ці книги, які стоять з підлоги до стелі, з Лівану". Проте йому це вдалося зробити.
Тобто він отримав освіту в Києві і потім в Москві?
Він вчився в колегії Галагана. Уже тут він вивчив вісім іноземних мов. Його улюбленим вчителем був Житецький - дуже відома постать в українознавстві, який і прищепив Кримському любов до українства. Можна сказати, що тут він і став українцем. Його ця інтелектуальна кров з'явилася саме в колегії Галагана. А вже потім він вчився в Лазарівській студії іноземних мов у Москві, і треба сказати, що там він провів майже 20 років.
Фактично він міг би уникнути цієї страшної долі українського інтелектуала, якби в 1918 році не вирішив повернутися в Україну і не почати розбудовувати Українську академію наук, правильно?
Правильно. Він ще до того задумався про повернення до України. Коли батько захворів, Агатангел навіть думав повернутися у Звенигородку і влаштуватися викладачем історії в школу. Він народився у Володимирі. Це місто дуже добре пам'ятає про Агатангела Кримського. Я, до речі, минулого тижня був в цьому місті на запрошення Миколи Єрмолюка, Сергія Шевчука і Андрія Гудими. Я також їздив до Звенигородки тиждень перед тим. Це була дуже цікава група українських інтелектуалів і громадських діячів.
Тож у Кримського є відбудований дім в Звенигородці. Потім він потрапляє до Києва, отримує солідну освіту в Лазаревському інституті в Москві, аж потім їде до Лівану і Сирії та повертається на хвилю української революції.
Він повертається до Москви, де працює ще довгі роки професором Лазаревського інституту.
Він повертається до Москви, де працює ще довгі роки професором Лазаревського інституту.
А у 1918 році, коли в Україні відбувається національний підйом, починається українська революція, він повертається до Києва.
Дійсно, сім’я Агатангела Кримського переїхала з Володимира до Звенигородки, коли йому було кілька місяців. Тож практично все своє свідоме життя він провів у Звенигородці: вчився у початковій школі, потім в гімназії в Острозі, а вже потім - Київ. Його батько був вчителем географії і історії. На гонорар від підручника географії він побудував цей будинок у Звенигородці - їхнє родинне гніздо.
Коли Агатангел потрапив в немилість, і сталінський режим почав його тероризувати, він переїхав у 1929 році до Звенигородки, де прожив майже 10 років. Причому, як він пише, він існував лише на тому, що давав йому город, адже то були дуже складні роки.
Але вже пізніше, у 1930-х роках, він постійно пише про те, що працює в Академії наук у Києві за президентства Володимира Вернадського, він був його неодмінним секретарем. Вернадський у нас вшанований і знаний, але фактично він поїхав потім працювати до Москви.
Бувають такі випадки, коли є певні "весільні символи". Реальним фундатором і людиною, яка тягнула всю Академію, був саме Агатангел Кримський, а не Вернадський. Якби мене запитали, як би я назвав бібліотеку Академії наук: звичайно - іменем Агатангела.
Нагадаю, що бібліотека в Києві носить ім’я саме Володимира Вернадського.
До речі, там є дуже багато книг і Кримського. Його величезна колекція, яку він привіз з Москви, налічувала понад 20 тисяч книжок. У бібліотеці зараз зберігається 15 тисяч томів. На жаль, вони ще не каталогізовані й не упорядковані. А поруч існує бібліотека Дмитра Табачника.
І ось ця бібліотека Табачника дуже добре упорядкована, а бібліотека, яку передав Агатангел Кримський, ще не описана.
Вона, на жаль, ще вимагає багатьох років опису. Я нещодавно бачив кадри, де Табачник говорить про деукраїнізацію України. Ось з чого треба починати деукранізацію - з його бібліотеки.
Зокрема, Агатангел Кримський часто листувався з Вернадським і писав у сумному й песимістичному тоні щодо стану Академії наук. Тобто він бачив, як більшовики фактично знищують НАН. Агатангел, зокрема, пише таке: "Я в катастрофічному становищі, обідаю не щодня, а грошей на білет доїхати до Звенигородки немає".
В іншому листі він пише надзвичайно гірку річ: "Якщо так діло піде, а я не помру, то доведеться, мабуть, шукати службу в якійсь із тюркських республік Союзу. От так сподіваюся, що не за горами вже та свобода, яка понесе туди, де немає хвороб, печалі і того собачого голодного животіння, із якими ми тут волочимося". Тобто він говорить про смерть. Паралельно він багато листувався із своєю старою товаришкою Лесею Українкою. Чи Ви можете розповісти про цей факт?
Леся Українка і Агатангел Кримський були дуже близькими, глибокими друзями із духовною єдністю. Треба сказати, що їхня дружба починалася, можливо, навіть із захоплення Агатангела Кримського, тому що він, ймовірно, був закоханий в Лесю. Але Леся відразу ж різко перевела це в дружні стосунки. Агатангел дуже цінував свою дружбу і листування з Лесею Українкою.
Цікаво, що Леся Українка постійно консультувалася з Агатангелом Кримським особливо щодо її видань, присвячених арабській проблематиці. Ми видали у Лівані двотомник Лесі Українки з моєю передмовою.
У п’єсі Лесі Українки "Йоганна, жінка Хусова" є дуже багато цікавих речей, про які вона консультувалася з Агатангелом. Ми знайшли в архіві Інституту літератури рукопис цієї п'єси, на якій є нотатки Кримського. До речі, Леся назвала рабиню Хусову Сабіна, на що Агатангел пише, чи не забагато честі для рабині називатися Сабіною, тому що це ім’я носили дружини римських імператорів Нерона та Андріана. Проте Леся залишила все ж таки це ім'я у своїй п'єсі.
Я завжди звертаю увагу на один епізод у їхньому спільному товаришуванні - Леся називала Агатангела "дорогий товариш". 1903-го року вона пише в листі до сестри Олі, що телеграмою викликала Агатангела Кримського з Сочі, і вони на паромі разом припливли до Батума, а потім ще три дні він гостював у неї в Тбілісі. Коли вони прощалися на Тбіліському вокзалі, Леся пообіцяла Агатангелу, що напише першою. Це дійсно були дуже милі і дружні стосунки. Агатангел Кримський в 1941 році, вже перед самою смертю, писав, що вони з Лесею Українкою були близькими друзями до самої її смерті.
Ви згадали про те, що він, можливо, був закоханий в Лесю Українку. Соломія Павличко, дослідниця літератури, написала роботу, яка називається "Націоналізм, сексуальність і орієнталізм. Складний світ Агатангела Кримського". У ній авторка пише про ймовірну гомосексуальність Агатангела Кримського, про те, що саме з сексуальних неврозів виростає його націоналізм, тому що він пише про Україну як про жінку. Наприклад, у 1890 році 19-річний Кримський пише оповідання "Психопатія nationalis", де описує ніби специфіку національної психопатії. Назва твору, на думку Соломії Павличко, - це діагноз, який сам собі ставить Агатангел Кримський. І ось герой, приїхавши до Москви, нишком іде у сад, шукає затишне місце, простилається, лягає обличчям до землі, цілує її і каже: "Моя Україно".
Отже, Соломія вважає, що це така була форма сексуального неврозу і це не безпідставно, тому що і його роман "Андрій Лаговський" теж весь час натякає на гомосексуальні стосунки між героями. І навпаки стосунки із жінками виснажують головних героїв. Що ви думаєте про таку тезу Соломії - про гомосексуальність і перший гомосексуальний роман в історії української літератури?
Це дійсно дуже добра робота Соломії, але, на жаль, не завершена. Дуже глибока робота проливає світло на багато речей, в тому числі і психічні особливості Агатангела. Невдячна справа говорити про сексуальність авторів на підставі художніх творів, в тому числі "Андрія Лаговського". Леся Українка, до речі, дуже критично ставилася до "Лаговського", але вона писала, що розуміє, що цей твір не автобіографічний.
Але вона критично ставилася через ставлення до жінок.
Звичайно. Я теж почав займатися цією проблематикою, і пишучи свою книжку "Український Ліван", я зрозумів, що Ліван став мірилом сексуальності Кримського. Деякі дослідники вважають, що він поїхав у цю країну на два роки не тільки, щоб займатися своїми академічними дослідженнями, а також з метою втекти від суспільства, яке не толерує інакомислення і нетрадиційність. Дослідники навіть ставлять його в один ряд з Оскаром Уайльдом чи Андре Жі́дом.
Тут треба розуміти, що це дуже надумана ситуація, тому що насправді більшість письменників їздили за такими відчуттями не до Лівану, а до Єгипту, більше до Олександрії, наприклад. У Лівані Агатангел потрапив в суспільство, яке було абсолютно таким же консервативним, як і в Росії. Його оточення складалося з вчителів російської православної школи.
Тим не менше, Агатангел Кримський провів майже 5 місяців в горах, де спілкувався тільки з християнами. Це була православна школа, якій він допомагав. Якщо говорити про так зване орієнтальне середовище, то тут важко погодитися із авторами, які приписують йому ліванську подорож як орієнтальну. Насправді під словом "орієнтальний" якраз мається на увазі аналіз відтворення гомосексуальності, тому що в культурній арабській традиції, як ми знаємо, вищий світ був чоловічим, а жінки, як правило, перебували на кухні чи в гаремах.
Тим не менше, мені здається, що є інший епізод, про який треба говорити, - це дуже коротка любов до Марії Каменської. Це жінка, яка працювала вчителем у російській школі. Агатангел був дуже боязкий, скромний та інтелігентний. Він боявся освідчитися жінці і наважився лише в останній момент.
Отже, Агатангел приїжджає до Байруту, де зустрічає вчителів цієї російської православної школи. Він ходить туди майже щодня після обіду, коли немає уроків, спілкується із сімома викладачками, серед яких і була Марія Каменська. Це була досить цікава дружба. І от коли корабель з нею відпливав, Агантел почав кричати, чи не могла б вона вийти за нього заміж. На що Марія відповіла, що він, певно, зійшов з розуму. Потім Агатангел про це навіть шкодував. Ті ж самі автори, які пишуть про його нетрадиційну орієнтацію, вважають чомусь, що це кохання з жінкою він використовував як спосіб пустити своїх критиків хибним слідом.
Якби я була цією жінкою, саме так би я і подумала. Якщо тобі чоловік освічується, коли пароплав відпливає, то це і означає, що він хотів дати якісь хибні маяки.
Розумієте, якщо би це було потім зроблено з великим піаром, то з цим можна було б погодитися. Але насправді про це Агатангел написав тільки в листі своєму братові. Тож, як на мене, немає таких підстав говорити про те, що це була спроба когось дезорієнтувати в його орієнтації.
"Андрій Лаговський" вважається першим інтелектуальним українським романом, який був створений ще перед "Доктором Серафікусом" Віктора Домонтовича та "Містом" Валер’яна Підмогильного. Це такий дуже декадентський роман з багатьма неврозами і дивними стосунками. Я думаю, що після прочитання ви самі зможете скласти своє уявлення про те, чи там є натяки на те, що це перший в історії української літератури нетрадиційний роман з гомосексуальним підтекстом. Чи це правда, що Агатангел ще на Сході також досліджував сексуальну культуру східних народів?
Він писав про це і сам перекладав поетів, які мали таку схильність. Звичайно, треба розуміти його дуже складну психіку через проблеми з сім'єю і те, що він був єдиним українцем у родині. Звичайно, він шукав іншу сім'ю. Той же Павло Житецький був йому як батько. Тобто все це було якоюсь мірою пов'язано з його психікою.
Ми бачимо певні роздвоєння, схильність до суїцидальних думок. Дехто говорить про те, що така роздвоєність пов'язана з тим, що він відчував це в собі, але не міг ні відмовитися, ні прийняти. Але коли ми говоримо про гомосексуальність, то я розумію, що він був надзвичайно інтелігентною, порядною і дуже високоморальною людиною, тож це залишалося в його письменницьких алюзіях.
Коли ми говоримо про "Лаговського" - це дуже недооцінений роман. Я думаю, що це абсолютно європейський контекст, унікальний модернізм, копирсання в глибинах психіки.
У чому ж полягало значення Агатангела Кримського, що воно було неприйнятне для радянської влади? Чому його діяльність так довго толерували аж до 1941-го року, коли він був заарештований?
Уявімо собі, що він приїжджає в Академію наук. До речі, вона спочатку називалася Українською академією, а потім більшовики її перейменували у Всеукраїнську – применшили значення. Агатангел дійсно збудував фактично з нуля все сходознавство в Україні: й іраністику, й арабістику. Він написав всі головні підручники, збирав ірано-арабський кабінет та чудову бібліотеку, яка до сьогодні є величезним скарбом. Крім того, Кримський займався українистикою і славістикою.
Я прийшов до Агатангела Кримського, адже відчув, що це моя місія. Він - славіст і арабіст. Він потрапив у Ліван, і я потрапив у Ліван. Він був неодмінним секретарем Академії наук, а я був вченим секретарем відділення Академії наук. Тому я думаю, що для мене це дійсно дуже важливо. Щоб ви зрозуміли, практично до 1929 року йому вдавалося лавірувати, як кажуть, між крапельками дощу.
Чи правда, що він протестував проти русифікації щодо словника?
Звичайно, так. Це була дискусія з Лазаром Кагановичем, він відмовився навіть працювати над словником, тому що він не хотів бути тим, чиїми руками будуть русифікувати українську мову.
Агатангел був також директором української наукової мови, автором підручників з української граматики, співпрацював з істориком Олексієм Шахматовим над багатьма публікаціями з історії української мови і навіть досліджував давньокиївську. Більше того, його чудова робота присвячена Звенигородщині. Тобто Агатангел був також і українознавцем в широкому сенсі цього слова.
1929 рік став останнім, коли його толерували, і тоді практично він потрапив в немилість. Паралельно тоді ж відбувався процес Спілки визволення України, і його помічник, Микола Левченко, потрапив під жорна цього СВУ і був репресований.
Агатангел Кримський же пробував рятувати Миколу Левченка, але не зміг.
На жаль, Левченко повернувся з таборів в 1934 році і закінчив життя самогубством. Уже потім, як це не дивно, в 1938 році було певне потепління і зворотній процес - владна верхівка намагалася якоюсь мірою реабілітувати Агатангела Кримського і навіть відзначали його ювілей.
Проте в липні 1941 року його арештували в Звенигородці. Звинувачення були найстрашніші – буржуарний націоналізм, зрадництво і так далі. Йому тоді було вже 70 років, він погано бачив, в нього було дуже погане здоров’я, але його повезли до Харкова, а вже потім в Костанай.
70 років - це не є дуже стара людина, але він був знищений життям. Тож Агатангела повезли в Костанай, де він помирає в тюремній лікарні.
Тут є дуже багато питань. Є свідчення людини, яка відбувала з ним ув'язнення, але також є багато незрозумілих речей. Я якраз думаю про те, що нам треба цим питанням серйозно зайнятися, адже коли ми говоримо про увічнення пам'яті Агатангела Кримського, то це великий комплекс питань.
На початку 1990-х років всесвітньо відомий історик Омелян Пріцак, який жив в Америці, виділив чотири пункти щодо увіковічення пам'яті про Агатангела Кримського. Я прочитаю ці пункти, а Ви скажете, що зроблено, а що не зроблено за ці 30 років. Отже, Пріцак пише про те, що потрібно, по-перше, зробити перепоховання Агатангела Кримського на Байковому цвинтарі, принаймні символічно. Ми знаємо, де він похований, чи так і невідомо, де його могила?
Відома тільки зона поховання.
Далі - написати повноцінну біографію Кримського, а не окремі житія, видати повне зібрання його творів і створити в Звенигородці, де розташована садиба Кримського, музей. Що з цього вдалося втілити, зокрема, Вам?
Отже, розпочнемо з першого пункту – це увічнення могили. Я думаю, що тут для нас дуже важливо зараз звернутися до уряду Казахстану, обов'язково добратися до архівів. Я говорив з нашими дипломатами, які працювали в Казахстані, і нам треба реально подивитися, що є в закритих архівних матеріалах в Казахстані. Наразі відома тільки зона поховання Кримського, там зараз парк, де немає навіть ніякого меморіального знаку. Це дуже неправильно. Якщо ми знайдемо реальні свідчення, треба буде обов'язково увічнити його пам'ять саме там, в Костанаї. Це завдання також для моїх колег і дипломатів. Я думаю, що ми це зробимо.
Коли ми поїхали до Звенигородки, ми були шоковані. Я думав, що там існує музей Агатангела Кримського. Насправді історія така: у 1993 році цей будинок згорів, потім в 1996-му кілька років його відбудовували і практично до 1999 року тривали роботи, були зведені стіни і покрита будівля. Тобто це була репліка новобуду, зроблена за малюнками. Але, на жаль, 25 років тому це все було зупинено, і ці коробки, не підключені до мереж, увесь цей час стоять. Причому в 2009 році цей будинок було внесено до реєстру пам'яток загальної національної культурної спадщини. Можете собі уявити, яка це серйозна проблема.
Після наших гостин до Кримського ми підготували листа на ім'я нашого прем'єр-міністра Дениса Шмигаля, у якому говоримо про те, що нам треба зараз обов'язково збудувати до кінця музей і запустити його. Також нам треба, як і писав Омелян Пріцак, видати повне зібрання творів Агатангела, причому нецензуроване. Це дуже серйозна робота і в архівах, і з листуванням, і в енциклопедіях. Кримський написав понад 300 статей лише для "Брукхауза", плюс тих 15 тисяч томів у бібліотеці, яку ми теж повинні дослідити.
Досі існує Інститут літератури, який за 30 років на силу спромігся видати твори Лесі Українку і за цей час не підготував повного зібрання творів людини такого масштабу, як Агатангел Кримський.
Тут є також Інститут сходознавства імені Агатангела Кримського - це теж одне із завдань. Тож це має бути синергією усіх академічних інститутів, які повинні бути залучені до цього проєкту. Але далі, я вважаю, що ми повинні поставити в центрі Києва пам'ятник Агатангелу Кримському. Це може бути місце біля Академії наук, біля університету імені Тараса Шевченка або місце, про яке ми сперечаємося, літературний сквер, там, де Чкалов. Ми обов'язково повинні це зробити.
Ми повинні назвати наступну станцію метро в Києві на честь Агатангела Кримського, і також він має бути на банкнотах. До речі, у Києві є також гімназія східних мов. Можливо, було б добре назвати і її іменем Кримського.
У нас є дуже серйозна програма. Власне, ось ця наша група, яка пише до прем'єр-міністра, зробить все можливе, щоб крок за кроком ці речі реалізувати. Ми повинні його поставити на той п'єдестал, на якому повинен бути видатний науковець і людина, яка дійсно віддала своє життя за Україну.
ФОТО Радіо Свобода
Чи усвідомлюєте Ви, що влада може відповісти, що ось на цю суму, яку ви хочете закласти на створення музею, можна купити певну кількість дронів? Як казали щодо музею Голодомору - це ж аргументувалося, що грощі потрібно вкладати зараз в армію.
Звичайно, суми абсолютно неспівмірні. Скажімо, щоб завершити музей, йде мова про якихось 10 млн грн - це копійки. Якщо ми побачимо, що уряд не зможе це профінансувати, ми готові знайти кошти з інших джерел, як і музей Голодомору. Ви знаєте, що канадський уряд погодився фінансувати цей проєкт. Я думаю, що ми повинні зробити так само. Але повірте мені, це гроші невеликі, ми можемо навіть зібрати це тут, в Україні.
А чи думали Ви, чим наповнювати цей музей? Я так розумію, що будівля має кілька поверхів.
Так, це дуже гарний будинок, він має вежу, на яку часто любив підійматися Агатангел Кримський - це був його такий зв'язок з космосом. Там також є прекрасна тераса для чаювання і була ще й бібліотека. Уявіть собі, тільки батькова бібліотека налічувала понад 3 тисячі томів, а також бібліотека Агатангела була величезною. Звичайно, там залишилося дуже небагато автентичних речей, але це можна зібрати. Є прекрасний рояль в краєзнавчому музеї, його теж можна повернути як експонат.
Найголовніше, мені здається, що це має бути такий пленер для молодих сходознавців, вчених, які можуть щорічно збиратися і влаштовувати читання Агатангела Кримського. Це має бути живе, наповнене змістом місце нової сили України.
Поштова марка з портретом А. Кримського
Я подумала зараз про квартиру Юрія Шевельова (славіст і мовознавець, - ред.) у Харкові, яка наразі викуплена місцевими бізнесменами і перетворена в літературну резиденцію. Мені здається, що цей будинок у Звенигородці міг би бути мистецькою резиденцією для того, щоб увіковічнити пам'ять про Агатангела Кримського - людину колосального масштабу.
Пам'ятна монета НБУ, присвячена Агатангелу Кримському
Якщо ви говорите про чотири головні пункти Омеляна Пріцака, я хотів би додати, що ми зробили навіть трішки більше - це дві книги Агатангела Кримського арабською мовою: "Бейрутські оповідання" і "Пальмове гілля", про яку ведеться велика модерністська дискусія навколо його поезії. Ми думаємо про те, що доцільно перекласти арабською також "Історію нової арабської літератури". Планів багато, і я вважаю, що саме зараз той час, коли ми повинні толокою підняти на п’єдестал Агатангела Кримського.