Мамутов: В Криму хто платить, той і замовляє свою «Хайтарму»
КИЇВ (QHA) -
За традицією в Криму 10 квітня відзначали як день кримськотатарської журналістики. Чи буде він відзначений в цьому році? Якщо так, то як?
— Так, ця традиція може відзначити перший ювілей — десятиріччя. У тому вигляді, в якому це було, коли співробітники національних медіа, і неодмінно за участі журналістів QHA, збиралися в Будинку Гаспринського, у гостинного Якуба-аг'а Аппазова (Алла рахмет ейлесін) і досить неформально спілкувалися — такої зустрічі, звісно, не буде .
Щодо відзначення в іншому форматі нічого сказати не можу, не чув. Якби зустріч і проводилася, брати участь у ній видання «Кирим», як і «Авдет», навряд чи змогли б. Такого роду заходи останнім часом ініціюються здебільшого представниками органів влади. Щось інше просто утруднено. Крім того, певний і ніби неминучий поділ редакцій, що існував і раніше, можна сказати, гіпертрофований. Національні ЗМІ й раніше диференціювалися на державні (за засновництвом), у яких було гарантоване бюджетне фінансування, що включає заробітну плату, і на громадські, які просто виживали. Але ця обставина на «внутрішньокорпоративні» відносини практично не впливала. Сьогодні ситуація інша. Її цілком відображає фраза «нам нема про що говорити».
У «Кирим» так чи інакше відзначаються всі пам'ятні національні дати. Це відбувається і в редакційному житті, це видно і за публікаціями газети. Такого сімейного кола, до якого, крім десятка співробітників, входять близько чотирьох тисяч сімей передплатників, за сьогоднішніх умов нам вистачає, щоб висловлювати свою гордість за наше національне минуле і відчувати свою причетність до продовження кращих традицій свого народу, включаючи день кримськотатарської журналістики.
Як ви оцінюєте стан і нинішнє становище національних ЗМІ? Чи відображають вони реальну картину того, що відбувається з кримськими татарами в Криму?
— Тут доречно зауважити: визначення як національних ЗМІ, які пишуть кримськотатарською мовою або роблять велику частину своїх публікацій етнічно орієнтованими, в нашому випадку є все більше й більше хибним, оскільки не відповідає тому, що є в дійсності. Коли такі мас-медіа під приводом того, що вони мають державний статус, що надає їм бюджетне фінансування з повним пансіоном, підпадають під жорсткий, тотальний контроль відповідного установчого органу, вони об'єктивно втрачають можливість відображати національне життя. І не тільки всебічно, з різних позицій, але і по суті. Становищу таких редакцій не позаздриш — особливо коли погляд на внутрішньонаціональні процеси і стан справ у журналістів розходиться з точкою зору засновника. Доводиться ламати себе і втішатися думкою, що пишеш рідною мовою.
Вказівний перст несхитний: він не вважає за потрібне позначити хоча б якийсь просторовий люфт щодо вектора інформаційної політики. Бюджетні кошти треба відпрацьовувати лише в тому вигляді і напрямку, куди горезвісний перст вказує. Точно так само, як у вікопомні часи прем'єра Могильова державні ЗМІ уникали говорити, наприклад, про вибори VI Курултаю кримськотатарського народу, про його першої сесії, про організаційні засіданнях Міллі Меджлісу, про мітинги на захист прав корінного народу Криму і пам'яті його героїв (10 грудня, 23 лютого) і навіть про заходи, присвячені Дню національного трауру 18 травня, сьогодні табу накладено майже на всі теми, що не стосуються діяльності органів влади та лояльних до неї організацій. Скільки-небудь критичні оцінки або якась думка, відмінна від офіційної, потрапити на сторінки або в ефір таких медіа шансів не мають. Тому всі відомі судові процеси проходять для цих ЗМІ ніби на інший, зовсім не цікавій їм планеті.
Продовжує виходити «припустимим» накладом (999 примірників) «Авдет», який так і не отримав дозволу на видання в повноформатному вигляді. Відродилася, звісно, вже із зовсім іншими цілями і установками «Мераба», що стала газетою Держкомнацу, де мова, якою звучить це слово, тут же, на логотипі, і закінчується. Щоправда, редакція з самого початку випуску газети говорила, що вона призначена для представників інших національностей, що проживають у Криму. Але не лише журналісти знають, куди веде дорога, вимощена благими намірами. І ось розповідають, як у мечетях та інших людних місцях, де навряд чи побачиш представників інших національностей, крім тих, хто говорить одне одному «Мераба!», йде кипуча-нав'язлива агітація газети, що в міру своїх зусиль робить «великий і могутній» ще авторитетнішим і впливовішим серед тих, для кого рідна мова спочила у бозі ...
Яка ситуація з виходом газети «Кирим»?
— Дозвольте нагадати деякі факти. «Кирим», перша постдепортаціонная газета в Криму, має майже 27-річну історію. Її засновником з 1992 року є редакційний колектив. До 2014 року виходила двічі на тиждень (2004 року була зроблена спроба випускати газету тричі на тиждень, але матеріальні проблеми дозволили це робити лише кілька місяців) і отримувала дотаційну підтримку з бюджету України в розмірі 320-340 тисяч гривень. Ці вельми обмежені кошти дозволяли покривати технічні витрати з випуску восьми смуг формату А-3 в чорно-білому варіанті. На заробітну плату, поширення, комунальні та редакційні витрати витрачалися гроші, виручені від підписки.
2014 року тодішній Держкомнац Криму профінансував газету в обсязі 440 тисяч рублів. Цього було недостатньо навіть для виходу один раз в тиждень — періодичність, на яку вимушено перевівся «Кирим». За рахунок погашення боргу, що утворився в кінці лютого 2015 року редакція отримала ще 150 тисяч, які виявилися останніми. Подальші «переговори» про фінансування, які велися з Держкомнацом протягом наступних 2-3 місяців, що називається, зайшли у глухий кут. Там хотіли виходити з того, про що вже говорилося вище: хто платить, той і замовляє, коли, де і яку «Хайтарму» грати. Там хотіли здаватися суворими і розважливими, як ніби вони платили зі своєї кишені. Там хотіли виглядати святіше за російського інформаційного тата — Роскомнагляду — і бігти попереду його паровоза. У цьому й полягав, як кажуть молоді люди, прикол: наглядове відомство дотримується закону — не втручається у діяльність редакцій без серйозного на те приводу, а тут спершу обмовляється право вирішувати за редакцію, що публікувати, а що «завертати»...
В нас не лишилося іншого виходу, окрім як звернутися до читачів по допомогу. Ми зробили це гласно, друкували списки тих, хто відгукнувся, вказували, скільки вони внесли. Дана практика триває і сьогодні. Всім, хто підтримав газету, звісно, величезне дякую. Завдяки їхній участі редакція у вигляді різних податків уже повністю повернула в бюджет отримані від Держкомнацу кошти, чим дуже задоволена. У певних колах не повірили, що таке можливо. Припустили, що ми живемо на турецькі гранти. Взагалі-то, було б непогано. Це загальновизнана світова практика благодійності. Хто зможе дорікнути, наприклад, відомому фонду «Відродження», що виділення чималих коштів Сорос пов'язував зі своїми інтересами в Криму? Однак у нашому випадку такого, на жаль, і близько немає. Ні ми не просимо, ні ці фонди не дають. Газета виживає за рахунок підтримки громадськості. Ну і, звісно, завдяки найсуворішому режиму економії: мінімальна (втричі менше, ніж у працівників медіацентру імені Гаспринського) зарплата для всіх, переведення тих, хто вийшов на пенсію, на півставки (таких троє), звільнилася співробітниця — одиницю скоротили. Колектив, жоден з учасників якого не перейшов на успішне в матеріальному плані видання, вирішив у цій надзвичайній ситуації працювати на громадських засадах.
«Кирим» намагається висвітлювати події і писати про те, що відбувається в Криму, правду, незалежно від того, подобається вона комусь чи ні. Опубліковані, наприклад, матеріали, підготовлені адвокатом Темешевим в рамках процесу щодо заборони Міллі Меджлісу, один з виступів Ахтема Чийгоза в суді та інше. Майже в кожному номері представлена рубрика «Бізим дайджест», де публікуються матеріали з російської преси, що стосуються Криму, і, звісно ж, кримських татар. Триває щомісячний випуск «газети в газеті» «К'иримк'арайлар» (скоро вийде 150-й номер!). Редакція співпрацює з видатним російським письменником, якого знає, напевно, кожен наш співвітчизник — Тимуром Пулатом. Восени в десяти номерах було опубліковано його твір «Олюмге "Йок'!", Деп айт» («Скажи смерті "Ні!"»). Про останні дні Номана Челебіджихана. 13 квітня в 16-шпальтовому випуску чергового номера «Кирим» вийде «Бір авдетнін' таріхи. Муса Мамут ак'к'инда повість» («Історія одного повернення. Повість про Мусу Мамута»). Словом, редакція, сформувавши з читачів свого роду клуб друзів, намагається чинити так, щоб не розчарувати їх, вселяти і підтримувати віру у краще. Напевно, журналістам це вдається, бо тираж газети, незважаючи на непрості випробування, останні років 17-18 залишається стабільним.
Які новини з материка викликають найбільший інтерес у Криму?
— Всі…