Легенда острова Джарилгач

У давні-давні часи, ще за Хаджи Ґерая, у кримськотатарському рибальському селищі на місці сучасного Скадовська жила дівчина на ім’я Мубіне. І була вона такої краси, що навіть вітер, розганяючи хмари над морем, зупинявся, аби насолодитися її красою. А сонце й хмари сперечалися між собою, хто з них матиме змогу довше бути поряд із нею.

Мубіне була єдиною донькою старого рибалки Мемета, і не минав день, щоб він не дякував Аллаху за такий щедрий подарунок -  дочку, гарну, як світанок над Бахчисараєм. Вона була струнка, мов гірська лань, з очима чорними, як зірки в ніч без місяця, і губами, ніби вишені, що ростуть у саду самого Хаджи Ґерая.

Часто приходила вона до моря й вдивлялася вдалечінь, ніби намагалася побачити коханого, що жив у далекому Ґезлєві. Не тішили її ані щедрі улови риби, ані стиглі плоди батькових садів. Серце її було за тисячу миль від рідного берега.

І от настав день, коли її коханий надіслав сватів. Три дні й три ночі селище святкувало весілля. І не було там людини, яка не розділяла радості молодих. Навіть ревнивий дощ погодився полетіти далеко на північ, щоби не затьмарювати їхнього щастя.

Але саме звідти, з півночі, прийшла біда…

Плем’я злих нападників захопило узбережжя. Її коханий, сміливий Ібрагім, повів своїх людей у нерівний бій, мужньо відбиваючи натиск ворогів. Він здолав десятки нападників, захищаючи Мубіне, але одна ворожа стріла все ж поцілила в серце дівчини.

Смертельно поранену Мубіне Ібрагім підняв на руки й поніс до свого корабля, але вороги вже спалили його. Увесь його загін було вбито, і лишився він один живий. Побачивши, що кохана згасає в нього на руках, вирішив Ібрагім, що не хоче жити без неї.

І тоді, увійшов він у води Къара Деніза — Чорного моря, тримаючи її на руках.

Коли дощ, що так любив Мубіне, дізнався про біду, він кинувся назад із усіх сил. Але встиг лише побачити, як Ібрагім входить у воду. І взмолився тоді дощ до Всевишнього:

— О, Аллаху, порятуй їх! Не дозволь, щоб зникло це кохання!

Почули його сонце, хвилі й вітер — усі ті, хто був зачарований красою й добротою Мубіне. І сталося диво: море почало розступатися перед Ібрагімом, залишаючи за кожним його кроком вузьку піщану смугу. Довго ішов він так, поки не впав без сил посеред піщаного простору, там, де ще не було нічого.

Кажуть, багато днів він сидів, не рухаючись, тримаючи її в обіймах. А з його очей нескінченно котилися сльози — гіркі, як сіль Чорного моря. І там, де капали ті сльози, згодом з’явився прісний струмок: найчистіший і найсолодший на всьому півдні.

Так і виник острів Джарилгач. А джерело, що б’є чистою прісною водою, стоїть на самому його краю. Це джерело і є сльози Ібрагіма.

Місцеві люди розповідають про прикмету: якщо закохані зроблять по три ковтки з того джерела, їх не розлучать ні війна, ні відстань, ні навіть смерть. Бо те джерело — пам’ять про велике кохання, що сильніше за море, що відступило.

І це — чиста правда.

Фото і текст Ібрагім Сулейманов

Автор: Ібрагім Сулейманов, 2017.

Усі права захищені.