Архієпископ Климент: українці в Криму знаходилися в своїй країні як діаспора
Ведучий: Доброго дня шановні радіослухачі, ви слухаєте радіо Куреш, в ефірі програма Званий гість, і сьогодні програму буду вести я, Ібрагім Сулейманов
Я сподіваюсь, що ви з задоволенням прослухаєте сьогоднішню передачу, тому що у нас в гостях архієпископ Сімферопольский и Кримский УПЦ КП, а з 22 січня він ще призначений тимчасово керуючим Херсонською єпархією Української православної церкви КП– це пан Архієпископ Климент.
Шановний пан Климент, перш за все хочу подякувати Вам, що ви знайшли час для нашого радіо, та користуючись нагодою, висловлю Вам свою повагу за ту мужність та самовідданість, яку ви проявили за ці чотири роки, в боротьбі з загарбниками, що прийшли знову на кримську землю.
Але почнемо з того, що наскільки мені відомо, ваші родинні коріння уходять в Херсонську та кримську землю майже однаково. Багато людей які мешкають в Херсоні, на мирній території, іноді не відчувають навіть загрози від ворога, який знаходиться в якихось 100 км. від нас. Розкажіть про ваші відчуття що має відчувати людина, яка опинилася в окупації на своїй рідній землі?
Архієпископ Климент: Я народився в Криму. В Криму народилася моя баба - Ірина Михайлівна, народився мій прадед - Міхаіл Андріович. Вони були мешканцями Сейтлерського району, село Ново-Царіцине, зараз це Ніжегірський район, с. Верхнесадовое. Там знаходяться фрагменти поховань нашої родини. Я вже народився в Сімферополі, виріс в Сімферополі, все своє життя провів там. Зараз керую УПЦ КП. Кримська земля – це моя рідна земля, це моє коріння, це моя душа. Це моя віра. Тому дуже боляче переживати ті процеси які ми зараз переживаємо. Розуміти, що маючі свою землю, свою оселю, ти не можеш відчувати спокійно. Це саме страшно.
Ведучий: Нашим радіослухачам я нагадаю трохи історії. Майже через декілька днів після анексії Криму, в Севастополі у Київського Патріархату відібрали храм Священомученика Климента Римського.
Потім, 1 червня 2014 го в селі Перевальне, біля Сімферополя, озброєні кубанські козаки, розгромили храм Покрова Пресвятої Богородиці. Нападники розбили машину священика і травмували вагітну жінку. У прес-службі УПЦ КП тоді заявили про втрату храму через постійні погрози і тиск з боку так званої "самооборони" Криму.
В 2015-му т.з. "Фонд майна Республіки Крим" змінив умови оренди приміщень і будівель, які були передані УПЦ КП в користування до 2050 року, значно підвищивши ціну.
А на початку вже 2016- го року т.з. "Арбітражний суд Республіки Крим" зобов'язав виплатити управління єпархії півмільйона рублів боргу "Міністерству майна і земельних відносин" і покинути приміщення. Але єпархії вдалося відстояти приміщення і храм Володимира і Ольги в Сімферополі.
Але 31 серпня російські силовики заблокували Кафедральний собор.
Цей список можна продовжувати і продовжувати, але це найбільш відомі випадки знущання над церковою, яка до речі, єдина з усіх не прийняла умови окупантів та не перєєструвалася на російське законодавство.
У з’язку з цим, у мене ціла пліяда питань:
Як особисто ви оцінюєте останні події? Чи можна розглядати їх як репресії? Чи піддаються небезпеки віруючі Київського Патріархату на півострові? Чи відчували ви підтримку єдиновірців з УПЦ МП?
Страх закриття УПЦ КП в Криму є. Ми не зареєстровані. Ми знаходимся в приміщені яке стратегічно цікаво багатьом людям, бо це центр міста, вул. Севастопільска, 117 –А. За це приміщення, починаючи з 1996 року, Фонд Майна АРК веде боротьбу. Те що відбулося в серпні 2017 року, це продовження цієї боротьби. Коли ми подивимся рішення суду і прізвища судів, які судяться з церквою, то це - ті самі люди. Суддя Соколова, яка зараз так само спокійно знаходиться в Криму. Очолює суд і продовжує судити, в 1996-1997 році вже приймала три судових рішення, щодо виселення нас з цього приміщення. Але після втручання Київа, суддя Соколова побачила помилки в документах, які були підписані, тоді ще керівництвом Фонда Майна. т.е. до того, вона не бачила цих помилок, а коли вже конфлікт вийшов на ззовні, тоді вона побачила. Те що зараз відбувається, це продовження цієї історії, тому суддя Соколова, буде відповідати.
Ведучий: - Це так званні «Українські» судді?
Архієпископ Климент: -Так, це ті, як кажуть більше чим четверть століття тероризують людей, яких вони судять. Вони судять не по закону. Але відповідь буде. Якщо не дасть на землі, то відповідь дасть перед богом. Рішення цієї судді яке було прийняте далі породило цю проблему. На сьогодні, по суті, перший поверх повністю заблоковано, опечатано. Ми не маємо доступу, до частини приміщень першого поверху. У нас заблоковані всі аварійні пожарні виходи які робилися для того, щоб забезпечити безпеку віруючим КП, коли вони перебувають в цьому приміщенні. Але, як зараз розвиваються події? Ми пройшли всі судові інстанції, які нам треба було пройти. Це і Севастопіль, це і Калуга, це і верховний суд в Москві. Після того як ми одержали всі рішення, ми підготували документи до суду по правам людини в Страсбурзі. І оці події серпня прискорили реєстрацію нашої заяви в Страсбурзі. На сьогодні заява в Страсбурзі зареєстрована по факту знищення Української православної церкви Київського патріархату в Криму. Є номер цієї заяви, і нам надіслали штрих коди.
Я терпів. Я вагався, подавати заяву чи не подавати. Але оці судові виконавці: Вахтін, (це судові виконавці Центрального району) плюс представники цього міністерства - Прошкіна. Вони спонукали цю ситуацію. Вони порушили всі ті обіцянки, які давалися мені що до збереження Київського Патріархату. А тепер будуть відповідати.
Ведучий: А чи відчуваєте ви підтримку єдиновірців з УПЦ МП?
Архієпископ Климент: Ні. Жодної підтримки не має. У нас її по перше ніколи і не було. Зв’язків з УПЦ МП в Криму. Час від часу виникали конфлікти між нашими церквами. Зараз цих конфліктів немає. Але не має не тому, що вони не зазіхають на наше майно, або вони і не хотіли би заволодіти нашим майном, просто російське законодавство яке зараз намагається втілити в життя в Криму, воно їм не дозволяє робити певних кроків. Чому? Тому що будь яка спроба з боку МП заволодіти нашим майном в Криму, вона може спричинити реакцію зворотну на території материкової України.
Ведучий: Пане Климент, задам трохи провокативне питання. Ви, особисто, на протязі чотирьох років, відчули на собі, весь той тягар тиску окупаційної влади. Інколи я чую такі висловлювання від мешканців Криму, що мовляв, нас не захистили в 2014 році, а про захист в теперішній час і годі чекати. А чи відчували ви підтримку української влади? Наприклад Президента, МЗС, міністерства культури, яка відповідальна за питання релігії, підтримку з боку відповідних міністерств які були створенні саме для вирішення питань зв’язаних з окупацією, можливо представника Президента в Криму? І якщо так, то яка сама була підтримка і чи можна її назвати дієвою?
Архієпископ Климент: Це складне запитання. Тому що, на превеликий жаль… з кожним роком я більш переконуюся, що таке відчуття, Крим здавали не для того, щоб його зараз повертати. Коли кажуть, що кримчани не захистили Крим, коли кримчани самі добровільно погодились на це все… Я вчора подивився записи 2014 року, березня місяця і там багато людей кричали, волали до України. До тих хто знаходився на материковій України з проханням щоб їх захистили. І акції проводилися. І заходи проводилися. І Крим тоді чекав цієї допомоги. Тому казати, що кримчани так добровільно склали руки і вивісили російськи прапори – це говорять ті, хто сьогодні свідомо роблять все, щоб прикрити беззаконня по відношенню до громадян України, які залишились в Криму. Тепер по пунктам: що стосується представництва президента. Я би хотів задати питання, а чи це представництво в загалі працює? Чи не працює. Чи воно є, чи його немає. Бо коли була Попович, то з Попович у мене були зустрічі. Поповіч надавала можливість, по перше транспортну. Щоб мене зустріти на Каланчаку і допомогти доїхати до Херсона. І так само, з Херсона добратися до Каланчака. Бо цей транспортний напрямок дуже проблематичний. Якщо з Чонгара до Н.Олексіївки ще можна доїхати… хай там працюють нелегали чи легали, мені не цікаво хто там працює, я знаю, що там є люди, які можуть допомогти доїхати до Н.Олексіївки, то цей напрямок: Каланчак – Херсон, від дуже проблематичний. Я вже третій тиждень, знаходжусь в Херсоні. Звонка з Представництва президента не було. Першим, хто подзвонив мені, це був голова державної адміністрації Херсонської області. Андрій Анатольович Гордеев. Подзвонив і спитав, де я знаходжусь, яка допомога мені потрібна і що необхідно в першу чергу вирішити щоби якось допомогти мені суто з побутовими проблемами, з якими я зараз зіштовхуюсь. Представництво мовчить. Ну, якщо він мовчить – хай мовчить. Це питання закрито.
Тепер, в 2014 році, я тоді звертався до Кабміну, я звертався до міністерства культури, я звертався до департаменту релігій, щоб було розроблення положення існування церкви Київського патріархату на території Криму. Мені навіть відповіді не дали. Відповідь дали представництву президента. Тому що вони дублювали мої прохання. На мої листи я не одержав жодної відповіді. Представнику президента написали: що –«гражданіну Кущ, неодноразово пояснювали, те що йому потрібно робити.» Це Юрощ писав, директор департаменту релігій (МКУ – ред), а заммінистра тоді підписувало це. Далі було написано: що якщо церква Київського патріархату перереєструється на теренах Криму, вона автоматично буде знята з реєстрації в Україні. А тепер я задаю питання. Хоч одна конфесія знята з реєстрації в Україні, яка була перереєстрована на території Криму?
– Жодної! – Ідем далі. Конфліктна ситуація з приміщенням. Ця конфліктна ситуація тягнеться з часів України. До 2014 року вона була. А те що зараз відбувається, то є продовження. Що пише Фоменко? (Перший заступник Міністра культури. ФОМЕНКО Світлана Валеріївна- ред.) «Питання, яке ви ставите перед Урядом (України - ред) не входить в компетенцію міністерства культури. Тобто, захист національно-культурних цінностей, захист віруючих київського патріархату, захист всіх культурних об’єктів. Ханський дворец наприклад– це яскравий приклад. Не входить. Тому як Мазур мені сказала, ну ви розумієте є така негласна постанова, не гласне рішення по Криму нічого не приймати,бо якщо щось приймемо, щоб потім у нас не було неприємностей з боку Російської Федерації. Це говорить заступник Ніщука – Мазур.
(Заступник Міністра культури - МАЗУР Тамара Вікторівна- ред.) Потім. По Криму вони відносно церкви нічого не вирішують, але донос на чотири листа на ім’я патріарха за підписом Хоменко, в травні 2017 року вони написали. І тому я говорив, і буду говорити і просити всіх журналістів, що писали офіційний запит щодо того листа і того доносу який написан в дусі 1937 року. Хай наддадуть копії листів і хай цей лист буде оприлюднений. І хай вся Україна бачить відношення міністра Ніщука з його кампанією до віруючих київського патріархату в Криму. Єдине міністерство, яке дійсно переймається проблемами кримчан – це міністерство закордонних справ. І міністру закордонних справ України, я би хотів, висловити подяку. Тяжко працювати, тяжко приймати рішення і ці рішення виносити на обговорення міжнародної спільноти. Але він намагається щось зробити. Може не все у нього виходить, як би йому хотілося, але те що робиться - то велика робота проводиться. Це – єдине міністерство. Це відповідь, на питання що стосується взаємовідносин між мною, моїми віруючими, громадянами України і державою Україна.
Ведучий: Скільки було культових споруд у УПЦ КП, і які "активи" ще залишилися у єпархії в Криму?
Архієпископ Климент: До березня 2014 року у нас в Криму було зареєстрована 51 релігійна громада, це були монастирі, це були православні братства і парафії. Діяло 20 парафій і було коло 15 священників. Що до священників, цифра змінювалася, тому що 10 священиків були на постійній основі, а 3-4-5 вони приїзжали в Крим, працювали деякий час на парафію, а потім виїжджали. На їх місце приїжджали інші священики, но до 15 священиків завжди на території Криму знаходились. Після подій 2014 року, більшість священників виїхало . Перша проблема з якою вони зштовхнулися – їм потрібно було вивозити свої сім’ї з Криму, через те, що вони не могли забезпечити навчання своїх дітей в українських класах. Бо українські класи майже всі були закриті. Друга проблема небезпека перебування дітей. Бо батьки мені розповідали, що були конфлікти на національному грунті в 2014 році що до дітей які ходили в українські класи, і де дітей навіть били. Були неприємні моменти, при тому, ці конфлікти виникали вже в середовищі однолітків. Дуже тяжкий був у мене 2015-2016 роки, тому що за цей проміжок часу, кожного місяця мені надавалося інформація, що десь припинила церква своє існування, чи ще в якомусь місці. Перші дві церкви, про які ви сказали, це ті що знаходились в Севастополі та с.Перевальне які знаходились на території військових частин. Церкви вже потім закривалися і припиняли своє існування. Це церкви які були розташовані в приміщеннях, які надавали наші українські бізнесмени. І там, в цих приміщеннях ми робили церкви, молельні кімнати, але коли люди почали виїжджати з Криму і розпродавати своє майно, ми змушені були повернути його власнику, а культові речі перевозити в Управляння Кримської єпархії в Симферопіль на зберігання Це друга така хвиля. І на сьогодні у нас зберіглося 9 парафій. На території Криму знаходяться п’ять священиків. Три священика приїжджають на територію Криму. Законно, без будь яких перешкод. Тому що майже всі взяли російські паспорта. Але російські паспорта- це окрема тема, ті хто хоче поспекулювати на цю тему…., але я одразу хотів звернути увагу на Закон України який був прийнятий. Що до території Крим. Де чітко визначені права та обов’язки громадян України, які залишився на території Криму. Тому порушень, з боку громадян України, які зараз перебувають на території Криму, українського законодавства – не має. Є закон. Все зроблено відповідно до закону. Якщо у когось виникають питання, будь ласка, звертайтеся до депутатів, і хай вони дадуть відповідь чому вони прийняли той чи інший закон. А що стосується майна київського патріархату, то зараз збережено все майно яке було придбано за кошти управління єпархії, яке оформлено на управління єпархії і де ми маємо всі законні українськи документа від часу, як ми це майно брали у власність.
Ведучий: Ви зараз тут, де тимчасово виконуєте обов’язки керуючого Херсонською єпархією Української православної церкви, тому не можу не запитати, а хто зараз в Криму залишився?
Архієпископ Климент: Є священики які працюють, які моляться, які знаходяться в соборі. Робота налагоджена, вона ведеться, віруючі не залишаються без духовної підтримки. Я працюю зараз за таким розкладом: частину тижня, я знаходжусь в Херсонський єпархії, а другий частині тижня, знаходжусь в Криму. Тому, що для мене, як керуючим єпархією, основні заходи, які проводяться - в кінці тижня. Так зручно для всіх. Люди приїжджають в суботу-неділю, з районів, з інших міст і все ж пов’язано з тим, що люди працюють протягом тижня. Це не стосується тільки 2014 -2018 років, ні, так склалося протягом багатьох років і люди до цього привикли і так зручно.
Ведучий: Нашим радіослухачам, я нагадаю, що ви слухаєте радіо Куреш, в ефірі програма Званий гість, а у нас сьогодні в гостях архієпископ Сімферопольский и Кримский УПЦ КП – Архієпископ Климент.
Так вже скалося, що українці в Криму не змогли згуртуватися належним чином, ні за 25 років незалежності, ні зараз, на відміну від кримських татар. Чи відчували ви підтримку від них? З боку мусульманської спільноти? Можливо з боку меджлісу?
Архієпископ Климент: Що стосується української громади. Українська громада була згуртована, бо на території Криму були наші лідери. Це Андрій Щекун, який згуртовував громаду навколо себе. Ми, в управлінні єпархії до 2014 року виступили ініціатором створення Українського дому, який був центром збору українців Криму, і розташовувався в приміщені управління української єпархієї . Українськи політичні партії також, але я їх не розглядаю, тому що між різними політичними партіями бувають різні політичні погляди але основна мета згуртованості українців була по таким напрямкам: перше - відкриття українських шкіл, друге- збереження української культури, відкриття українських церков Ми відкидали бідь-які політичні проекти. Намагалися не приймати участь в них тому що, це ніякого відношення до українців Криму не мала. Бо всі події завжди відбувалися в центрі, в Києві. А наше завдання було зберегти на теренах Криму саме національно-культурну ідентичність і в цьому плані українська громада була сильною.
Ведучий: - А чи не було це помилкою? Що політичною діяльністю не займались?
Архієпископ Климент: Ні не було. А знаєте чому? Зараз совість чиста. Бо більшість з тих політиків, що спекулювали українською ідеєю вже багато разів показали себе, чого вони варті насправді. А що стосується національної культури, якщо ми подивимося на українців в Польщі. Вони займались не політикою, а саме збереженням національно-культурного коріння свого. Це стосувалось і українців Австро-Угорщини, це стосувалося і нашої діаспорою за кордоном. Може зараз гірко про це казати і констатувати, але українці в Криму знаходилися в своїй країні як діаспора. Тому моя совість чиста! Совість українців, які були в Криму і є. Бо політики приходять і уходять. Політичні партії змінюється, а те що є твоєю духовною основою – церква, мова, культура - воно збережено, зберігається і дасть бог, ми будемо це зберігати і на далі.
Ведучий: А за ці роки, підтримку з боку Меджлісу, від мусульманської громади Ви відчували?
Архієпископ Климент: Так, у мене завжди були дружні стосунки і з Мустафою Ага, і з Рефатом Ага, хороші відносини з Ульмі Умеровим. Розумієте, це дружні відносини людей, які не пов’язують політичні проекти, а пов’язує єдина основа, єдині коріння, А єдина основа і коріння – це Крим. Тому вони мені допомагали, вони дуже допомагали мені, я в свою чергу намагався допомагати їм. Коли відбулися ці події, по силах, я намагаюсь допомагати кримським татарам. Це в мене виходить. Багато речей я не можу виконати не через релегійні якісь відмінності, а через ті обставини, в яких ми зараз знаходимося. Але в мене серце однаково болить як за українців, які ув’язнені, за оті не справедливі суди і за кримських татар, яких просто хапають на вулицях за те, що він кримський татарін. Це страшно. Про це я говорю. Про це я намагаюсь кричати. Чують мене? Те що говорять за моєю спиною, я не знаю. Але серце болить однаково за всіх хто сьогодні страждає
Ведучий. Це дуже важливо насправді. Будь-яка підтримка в тих умовах, важлива! Зараз їде дискусія, як на мене, достатньо млява, про зміни в Конституції, а саме 10 її статтю, про статус Криму. Яким Ви, особисто, бачите майбутнє Криму?
Архієпископ Климент: Знаєте, я би тут повністю погодився з Мустафою ага. Він сказав, не має різниці, як воно все буде називатися і як воно буде оформлено, бо головне не назва, а головне суть: який Закон буде прийнято, що в нього буде вкладено. І знову таки, ми вже бачили багато добре прийнятих законів, які не працюють. Навіть якщо ми все випишемо ідеально, всі все отримують, але якщо воно буде мертве і воно не буде працювати - то все це пусте. Якщо чесно, я дивлюсь на ті процеси, що відбуваються на материковій частині України, я не можу зрозуміти депутатів, не можу зрозуміти міністрів, які мають зарплату в десятки разів більше, ніж людина, яка обслуговує тих міністрів. Ну якщо міністр культури має заробітну платню 604000 грн., а міністр Аваков має 602000, то я задаю питання: порівняти роботу міністра культури і міністра внутрішніх справ? Якщо міністр культури намагається зробити собі зарплату, дотації і надбавки в кінці року по шістдесят, вісімдесят, до ста тисяч, а міністр Полторак - тільки п’ятдесят. Я задаю питання. Полторак, який відповідає за військо за людей, за обороноздатність, собі нараховував менше, чим Ніщук, який нічого не робить, я не можу цього зрозуміти! І так за всіма законами, що зараз приймаються по Криму. Тому ДОВЕДУТЬ ДО ПОВНОГО АБСУРДА, ЗНИЩУДЬ БУДЬ-ЯКУ ІДЕЮ, А ПОТІМ ЗВИНУВАТЯТЬ ВСІХ ТИХ, ДЛЯ КОГО ЦЕЙ ЗАКОН ПРЙМАВСЯ! Це дуже гірко констатувати. Я розумію і Мустафу ага, І Рефат ага розумію, що б’ються як риба об лед, бо не чують, не бачать їх. Це тяжко. Тому що, на превеликий жаль, не має державної єдиної думки що до Криму. До тих пір, поки держава, можновладці, депутати, не сформують думку, щоби ми не приймали, про щоб ми не говорили, як би не намагалися змінити ситуацію – все буде пусте. І все буде діяти і працювати проти кримчан, які залишились в Криму.
Ведучий: Які у вас плани вже на посаді керуючим Херсонською єпархією Української православної церкви?
Архієпископ Климент: Перше. Ремонт управління Херсонської єпархії, того приміщення яке нам вже виділено. Друге - виділення землі під кафедральний собор – УПЦ КП в Херсоні. Третє – вересень-жовтень – зустріч св’ятийшого патріарха Філарета в Херсоні. Це три основних завдання, які поставлені перед мною на єпархіальних зборах, які відбулися в Херсонській єпархії. Я це озвучив перед священиками. Зараз, протягом тижня, я щодня виїжджаю на богослужіння по єпархії, знайомлюсь з Херсонською областю, зі священиками, з віруючими.
Друга частина дня – у мене зустріч з керівниками районів, адміністрацією, ОТГ.
Намагаюсь втілити ті проекти, які нам не вдалося втілити в життя в Криму, вже тут в Херсоні. Тому що цей, знаменитий Кафедральний собор, проект якого був розроблений в Криму, який до речі, був підтриманий і Мустафой Ага (Джемілев – ред.) коли він звертався щодо виділення землі під кафедральний собор, цей проект ми будемо переносити на територію Херсона, щоб все ж таки завершити це будівництво і щоби цей проект просто не залишився на папері .
Ведучий: Чи є які-небудь наброски стосовно виділення землі?
Архієпископ Климент: Працюємо. Перед тим, як сьогодні прийти на зустріч з вами, ми працювали в архітектурі. Позавчора була зустріч з головою міста Херсон. Це робочі питання, які відпрацьовуються, розглядаються, тому я думаю, що ми знайдемо можливість зробити прив’язку цього собору в м.Херсоні
Ведучий: Останнє запитання. Що би ви порадили український владі, в широкому розумінні, для того, щоб мешканці Криму не відчували себе покинутими?
Архієпископ Климент: Залишити свої автомобілі на залізничному вокзалі м. Херсон і пару раз приїхати своїм шляхом від залізничного вокзалу до кордону (адмінкордон з Кримом – ред.) Хоч до Каланчака, хоч до Чонгара. Може тоді вони порозумнішують. Знаєте, коли господь хоче покарати, він відбирає розум. Соломон просив мудрості. Ті хто у владі, якщо будуть просити мудрості, то господь їм відкриє - як їм бути. А ті хто прийшли на революції гідності до влади на крові, для того, щоб далі продовжити роботу «попередников» - мені шкода цих людей.
Ведучий. Дійсно, коли через себе, через свою кров и пот проходить, прийняті рішення, вони зовсім інший колір мають. Дякую за інтервью!
