Казка про те, як легко обіцяти і важко віддавати
У селі Üç Köz, (Учь Кьоз), на березі річки Сари-Су під тінню старих лип, жив бідний чоловік на ім’я Халім. І було у нього все й нічого: жінка, семеро дітей, кінь (кістлявий, що аж ребра видно), собака, кіт і ще були у нього золоті руки. Він добре лагодив плуги, гострив ножі, проводив воду до садів. А от грошей у нього ніколи не було...
І от якось перед святом Халім пішов до бая Бєкіра. Бай був багатий, але скупий-скупий.
— Бекір-ага, — мовив Халім, знявши шапку, — позич мені два ахче. На свято хочеться дітям чогось солоткого купити.
— А чим віддаси? І коли? — прищурився Бєкір, повільно крутячи срібний перстень.
— Іншаллах, до рамазану віддам. Ми ж сусіди! Ти ж мене знаєш!
— Оце й біда, що знаю, — буркнув бай, але пригадав малечу Халіма — худющу, мов маків цвіт, і змилосердився.
Дістав він з кисета два ахчи, віддав так, ніби зуб виривав:
— Якщо не віддаси, будеш мені весь рік лагодити вози й носити воду моїм гусакам. І без слова "ой завтра». Домовились?
Халім засміявся, схопив монети і побіг собі.
Свято минуло. Діти Халіма у нових чоботях, жінка в намисті, навіть кіт отримав нову окрему миску з м’ясом.
Але ніхто ахчі не повертав. І не збирався.
- Віддам, звісно віддам! — казав Халім усім, хто цікавився. — Я ж пообіцяв.
Та й думав собі: "Ну зараз тяжко — Аллаг добрий, простить. Хіба він, Аллаг, не бачить, що я бідний?"
Минув місяць. Потім другий. У хаті, пусто, знову прийшла бідність. Лише язик Халіма працював: обіцянки сипались, як горох з дірявого мішка.
Onın sözleri yel kibi. Olarnı tutmasan, toymazsın. (Його слова як вітер. Якщо не спіймаєш, ситим не будеш) — тихо казали люди на базарі.
Про хибну славу Халіла почули навіть в Бахчисараї! А потім погана слава по всьому Криму розійшлася.
Аж якось, одного дня до села прийшов Алім-айдамак. Він сидів на своєму чорному коні, в сірому халаті і з незмінним своїм супутником, дерев’яним сазом.
На базарі він купив чібурек, і, відкусивши, сказав:
- Pek nezetli çibirek! Дуже смачний чібірек! А хто пік?
- Жінка Халіма. І тісто, і олія, і м’ясо — все в борг. За гроші, які чоловік її пообіцяв віддати ще три свята тому.
- А! Значить це той, про славу якого весь Крим знає? Обіцянка, кажете… — Алім схилив голову, глянув навколо. — А кому ще цей майстер щось обіцяв?
Почули люди навкруги, що це сам Алім цікавиться, і почали жалітися, одному обіцяв зробити дах, іншому починити колесо, а тому муки мішок рік вже як не віддає…
Наступного дня базар гудів, як вулик, бо прийшли навіть люди з найближчих сіл, подивитися як Алім буде вирішувати цю задачу. Алім став під липою, біля криниці, і розклав перед собою кілька речей:
- Це мішок муки — Халім обіцяв старому Мусі.
- Це колесо — ковалю.
- А це глечик — Айше-біта.
А потім підняв маленьку дитячу шапку:
- А це для дитини, яка досі чекає, що тато принесе їй обіцяне.
Люди сміялись спершу. Але не довго. Бо кожен згадав:
- А мені він казав, що завтра подивиться мою покрівлю...
- А я йому курку дав, бо він обіцяв курянтик відремонтувати
На середину базару вийшов сам Халім. Згорблений, наче ніс на спині всі свої борги. Очі, потуплені, винні.
- Алім-ага… я… Я ж не хотів… я просто… я думав…
Алім мовчки глянув на нього. Потім зняв саз, і заспівав:
«Я не суддя. Але слово— це теж борг.
Може його і не видно, але для справжнього чоловіка, воно тисне сильніше за меч.
Опустивши Саз, він каже:
В священому Корані сказано: "Виконуйте обітниці: бо за кожну обіцянку буде спитано!"— Ти клявся Аллагом, а кинув слова, як порожню шкарлупу. Ти взяв не тільки гроші. Ти взяв довіру. Слово, воно як меч: ним можна боронити, а можна й поранити.
- Я ж… бідний… — прошепотів Халім.
- А тому і мав берегти свою честь! Бо в бідності головне слово, а не золото.
Того ж вечора Халім ходив по селу з інструментами. Лагодив, тягав, крутив, клеїв.
Жінки кивали. Діти сміялись. Лише стара Айше бурчала:
- Borclu adam öyledir!.. O, bütün borclarını birleştirgende, ziyade utanç yaptı! (Оце так боржник! Сором більше зробив, ніж усі борги разом!)
Саме так і народилось народне прислів’я
Adamaq quyulay, ödemek qıyın.
Обіцяти легко — віддавати важко.
Текст: Ібрагім Сулейманов