Казка про Аліма і брехливого Ахмета, або Чому вода в Джур-Джурі ніколи не замерзає.

Жив колись в Криму юнак на ім’я Алім. Зараз вже ніхто не скаже напевне, з якого саме він був села. Одні кажуть що він син коваля з села Улу-Узень, інші стверджують що він син мулли з Фоті-Сали, а треті впевненні що він син тютюнника з під Ялти.

Алім зростав за батьківською настановою: «Аллах єдиний, а правда – найгостріша зброя». Коли багатії-баї почали гнобити народ, Алім став айдамаком, а це означає захисника слабких. Вночі він повертав вкрадене, а зранку черговий обманутий бідняк знаходив біля дверей мішок зерна чи втрачену козу. Люди шепотіли: «Кажуть, його сам Аллах веде туди, де найсильніше кривда стогне».
Але разом з цим, Алім не був ні велетнем, ні чаклуном. Він носив простий сивий халат, а в торбині трохи сиру, часнику та дерев’яний саз. Його знали в усіх селах від Бахчисарая до Судака, і від Джанкоя до Ак’яру, всюди де з’являвся Алім, баї губили сон, а бідняки отримували хліб. Люди любили його за справедливість, а богатії боялись його сильного слова.

І от одного вечора, коли Алім йшов стежкою над річкою Улу-Узень, почався сильний дощ.  Алім знайшов найближчу печеру щоб сховатися від дощу, щоб вранці вирушити далі. І саме тоді, Алім почув, як селяни розповідали про дивну слабкість Ахмет-бая, місцевого багатія.

- Богатий, як хан, а боязкий, як заєць! Вірить у зле око, носить камінці від чаклуна Чорту-Бейлі, наче Аллах не бачить усього!

А найбільше за всіх, Ахмет довіряв старому чаклуну - Чорту-бейлі, що жив біля водоспаду Джур-Джур. Казали, Ахмет носив його камінці на шиї, вірячи, що вони відганяють лихо. Алім тоді лише посміхнувся: багатий бай, а вірить у каменці!

Відпочивши, з ранку він продовжив свою подорож. Раптом біля джерела він почув плач. Серед каменів сиділа дівчина в роздертому платті.

- Мене звуть Ельмаз, - сказала вона, витираючи сльози з обличчя. - Ахмет-бай! – вскрикнула Ельмаз, – Батько мій позичив у нього грошей на посів. Але Ахмет тепер каже, що борг став вдвічі більший! І хоче взяти мене за дружину замість грошей! Я втекла, коли він наказав готувати весілля без моєї згоди.

Не встигла вона закінчити, як з лісу вивалилися троє озброєних джигітів. На чолі сам Ахмет, товстий, як бочка для вина:
— Ага! Ось де ти, наречена! А ти, жебраку, іди геть!

Побачив Алім трьох сильних джигітів, і подумав, що він один, а значить пробитися з дівчиною силою, буде небезпечно. І тут він згадав розповідь селян про те, що Ахмет  боїться злого ока, чаклунів і навіть власної тіні в полудень. Він вірить у ту дурницю від Чорту-Бейлі.
«Якщо вдарити по його страху, він втратить свою силу. Страх його зробить слабким.» - подумав Алім.

І з цими думками, він усміхнувся і дістав саз і заспівав:
- Ахмет-баю, коня маєш, а розуму - ні,
Золото крадеш, а людей годуєш брехнею!
Хіба тобі не соромно?

Люди Ахмета зареготали, але бай почервонів:
— Замовкни, дурню! Інакше...

Алім усміхнувся. Він підніс руку, показуючи на шию Ахмета:
— Ой, Ахмет-баю! Який твій дорогий камінець сьогодні тьмяний! Ти носиш камінь замість уповань на Аллаха! Це страшний гріх! Виходить ти не боїшся не лише людей, а й гніву Всевишнього!
А сам подумав, якщо показати йому, що він образив Аллаха своїм камінцем, страх перед Творцем зламає його гордість краще за меч.

Ахмет аж поперхнувся. Його рука мимоволі схопилася за шкіряний мішечок на шиї:
— Що?! Мовчи, жебраку! Це мій талісман сили! Чорту-Бейлі – великий знахар!
— Знахар? – Алім сміливо зробив крок уперед. – Чому ж він не захистив тебе від злого ока? Чому ж твій знахар не попередив тебе, що сьогодні твій страх тебе зрадить? Дивись, твій талісман навіть не блищить! Це ж звичайний камінь з річки!

Ахмет поник, згорбився, наче перетворився в колобок, а Алім продовжив, глядачі Ахмету прямо в очі:
— Ахмет-баю! Чи не соромно тобі перед Аллахом?

Бай здригнувся:
— Що?!

— Ти носиш цей камінь – Алім вказав на мішечок на шиї бая, наче він дасть тобі те, що дати може лише Милостивий! Ти прирівняв камінь до Творця! Це найтяжчий гріх! Невже думка про Судний День не проймає твоє серце?

Обличчя Ахмета збіліло. Рука мимоволі стиснула амулет. Його очі розширились від жаху. Слова Аліма були гострішими за кинджал:

- Це... це просто захист! – ледве вимовив він.

- Захист? – Алім вихопив мішечок і висипав на долоню звичайну гальку. – Дивись! Звичайний камінь! Чаклун обдурив тебе, змусив впасти в гріх перед Аллахом!

Жах Ахмета був глибоким і справжнім. Він почервонів, поперхнувся, упав на коліна, схопившись за голову:

— Ні! Я не хотів! Старий звелів... Він сказав...

— Він сказав брехню! – перервав Алім. – Підем до нього! Спитай сам, навіщо він підвів тебе під гнів Аллаха?

Думки Аліма були чіткими: "Тепер він розлючений. Лють, це теж слабкість. Вона затьмарює розум. Направлю цю лють з користю для Ельмаз і на шкоду Чорту-Бейлі, тоді Ахмет забуде про неї.

- Він... обдурив МЕНЕ?! – заревів Ахмет, його обличчя стало буряковим. Звичайний камінь! Він відчув себе дурнем перед своїми ж людьми.

- Ти сам себе обдурив, повіривши в пусті обіцянки, – спокійно сказав Алім. - Хочеш дізнатися правду? Підем до Чорту-Бейлі. Він твій справжній ворог!

Лють Ахмета була такою сильною, що він миттю забув про Ельмаз:
- Веди! Я йому покажу!

Вони піднялися до печери над водоспадом. Старий чаклун, худий, як тінь, сидів біля вогнища:

- Нащо прийшли?

- Ти звелів мені зробити великий гріх! – кричав Ахмет.-  Віддай золото, шахраю!

Переляканий старий, впізнавши Аліма, зізнався:
- Золота немає! – І щоб сподобатися Аліму, збрехав - Я купив ліки для немічних, яких ти пограбував!

Ахмет кинувся на нього, але Алім став між ними, голос його був спокійний, але грізний:

- Ахмет-баю! Аллах Милостивий і Прощаючий. Щиро покайся! Поклянись перед цим творінням Його могутності -  він показав на грімкий водоспад, що відпустиш Ельмаз, простиш борг її батькові і повернеш землі селянам і більше ніколи не прирівняєш каміння до Творця! Тоді, може, милість Аллаха торкнеться твого серця, а Чорту-Бейлі покається і стане праведним лікарем!

 Ахмет глянув на водоспад Джур-Джур. Вода падала з нестримною силою, бризги освячували його обличчя. Він відчув свою нікчемність перед Величчю Того, Хто створив і воду, і камінь, і його самого.

— Клянусь ім’ям Милостивого! – голос його тремтів. – Ельмаз вільна! Борг прощений! Землі повертаю народу! А камінці... – він розтоптав мішечок каблуком – ...нехай стануть пилом! Прости мене, о Аллах!

А чи була ця казка?
Спустись стежкою до Джур-Джура і прислухайся до води. Якщо почуєш в її гуркоті мелодію саза, це значить, Алім пройшов тут учора. А якщо побачиш на березі блискучий камінь, краще не бери його! Хіба не чув? Лише Аллах дає силу! А камінь... то просто камінь, яких в Криму безліч!

Але як би то не було, відтоді вода в Джур-Джурі ніколи не замерзає. Бо вона вічно рухається, немов прагне вимити зі світу всю неправду і страхи.
Ахмет віддав землі що забрав у селян, збудував нову  мечеть в Орталані,  і навіть допомагав бідним, але інколи все ж таки бурчить, коли п’є каву, але хто з нас без гріха?
Чорту-Бейлі кинув шахрайство. Він лікував людей травами до глибокої старості, просячи прощення у Бога і в людей.
А Алім-айдамак? Він пішов далі гірськими стежками, бо знав: найсильніша зброя це зовсім не меч, а ясна голова, уважні очі й сміливість сказати правду навіть тому, кого всі бояться. Бо іноді, щоб урятувати одну людину, треба не злякатись страху, що живе в багатьох.

Текст - Ібрагім Сулейманов.

Всі права захищені.