Хоч холодно мені, та я з тобою

Хоч холодно мені, та я з тобою,

Дивлюсь на пелюстки крізь білий сніг.

Ти — мій вогонь, мій промінь за журбою,

Мій найдорожчий, вірний оберіг.

Навколо світ крихкий, немов із болю,

В полоні криги, страху і зими.

Та ти своїм життям пророчиш волю,

Посеред ночі, снігу і війни…

Ти розцвіла, коли зима стогнала,

Коли свинцем наповнилась земля

І смерть — навколо імена забрала,

І чорним димом вкрилися поля.

Я збережу тебе в своїх долонях,

Як оберіг, як правду, без прикрас.

Зігрію віру у нічних безсоннях —

Там мир — ще буде. Прийде світлий час.

© Ібрагім Сулейманов 2025