Голос у вигнанні (про історію кримськотатарського самвидаву)

Самвидав, (більш відома назва російською мовою - самиздат) колись заборонене слово, сьогодні розкривається як потужний рух опору, який тривав в СРСР. Його вплив на суспільство та глибина досліджень цього літературного явища вражають, адже за кожним текстом криється не лише заборонене слово, а й прагнення до свободи, щирість думки та мужність авторів. Серед розповсюджуваної у самвидаві інформації були звернення, відкриті листі, Всенародний протест, статті, історичні нариси, рукописи, вірші і т.ін.

Восени 1957 року зароджується унікальне явище – масовий рух кримських татар. У робітничих колективах і за місцем проживання стихійно виникають «ініціативні групи». Створені спочатку як інструмент для збору підписів, ці об'єднання стали справжнім феноменом самоорганізації та соціальної мобілізації в умовах радянського режиму. Вони прокладали шлях для легалізації несанкціонованої громадської активності, демонструючи силу народного прагнення до справедливості. Тисячі голосів у листах та петиціях, які зібрали десятки тисяч підписів захланних громадян, були спрямовані до центру влади.

На початку 1960-их років серед кримських татар у Середній Азії виникає періодичне видання під назвою «Информация». «Інформації» – це регулярні бюлетені ініціативних груп, кримськотатарський вісник, пов’язаний із життям кримських татар в Середній Азії, Росії, на Кубані – усюди, де жили кримські татари. Загалом вийшло кількасот номерів інформаційного вісника.

Ці неформальні медіа фіксували пульс руху: скільки документів зібрано, про що говорили з владою. Ініціативні групи діяли з вражаючою відвертістю, виставляючи свою діяльність напоказ. Ця публічність, помножена на масовість, на початковому етапі стала своєрідним щитом, що стримував каральні органи від арештів та іншого тиску. Представники старшого покоління у національному русі кримських татар, намагалися вдягнути свій протест у шати лояльності до радянської влади та її ідеології, виступаючи з відкритими листами до центральної влади. Народні обранці, які мали представляти інтереси громадян, отримували своєрідні «мандати довіри» – документи, що підтверджували їхнє право представляти позицію співвітчизників.

Важливо відзначити, що ці інформаційні бюлетні були одним із перших проявів самвидаву в Радянському Союзі.

Зі слів відомого публіциста, правозахисника, літературознавця, члена Ініціативної групи захисту прав людини, члена Закордонного представництва Української Гельсінської групи Леоніда Плюща,  щодо виникнення «Хроники текущих событий*»: «Як виникла «Хроника текущих событий»? У татар це був масовий рух, на відміну від усіх інших. Ну, була купка українських дисидентів, балтійських дисидентів, сіоністів, російських дисидентів — це все поодинокі інтелігенти. Ну, більшменш. А в татар увесь народ був дисидентами. Тому в них виникла така форма інформаційного бюлетеня, який розповсюджували серед народу, а потім уже почали передавати в самвидав — у Москву, Київ та інші міста. І вже під впливом татарського бюлетеня виникла «Хроника текущих событий», а тоді вже «Український вісник». Це було дуже позитивно, бо скупчувало всю інформацію.» (В.Кіпіані «Дисиденти»).

На той момент це було перше періодичне видання з величезною сферою обігу. За своїм змістом воно вміщало тільки інформацію «про затримання…», «про лист кримських татар у ЦК КПРС…», «про стан депортованих…» і т.п. За формою це була така собі актуальна новинарна інформація, надрукована на окремих сторінках формату А4. Іноді це був дуже чітко написаний текст на зошитовому листку, який поширювався від людини до людини.

Читачами цих «інформацій» були тисячі людей, тобто інформація охоплювала весь народ, що перебував у насильницькому виселенні. Таким чином ці листки були для цілої групи людей єдиним джерелом правди, при відсутності можливості читати непідцензурну інформацію.

З кримськотатарських рукописних "Інформацій", що з'явилися з 1965 року, у 1983 році виріс "Інформаційний бюлетень Ініціативної групи кримських татар ім. Муси Мамута". Незважаючи на політичні переслідування, чотири випущені номери бюлетеня (останній – у грудні 1983 р.) змогли повніше розкрити національне життя кримських татар у рубриках "На рідній землі", "Повідомлення з Москви", "Повідомлення з Узбекистану". Місцем видання значилося "Сімферополь-Ташкент".

Крім «Інформацій» розповсюджувались друковки або переписані вручну різні відкриті листі, поезія, історичні нариси (відомий Відкритий лист Фатми Язиджиєвої в Міністерство культури СРСР Демічьову, вірші Лєнура Ібраімова і т.ін).

Незалежні думки самвидаву жили в зачитаних до дір примірниках, що передавалися потайки з рук у руки. Ці потерті сторінки ставали нитками, що єднали однодумців, готових ризикувати свободою та добробутом заради поширення вільного слова.

Для кримських татар самвидав був не тільки можливістю обмінюватись інформацією, а й знайомитись з історією, літературою, культурою.

З 1984 року в Ташкенті, а з 1988 року в селі Родниковому Сімферопольського району під редакцією Шевкета Кайбуллаєва видавався нелегальний соціально-політичний журнал "Qasevet" ("Занепокоєння"). Зберігшись в умовах несвободи, він став одним з офіційних кримськотатарських видань у 1990-ті роки. Тематика публікацій була різноманітною – від філології та історії до релігії та кримськотатарського руху.

У своєму інтерв’ю газеті «Qırım» Шевчет Кайбуллаєв розповідає про виникнення журналу «Qasevet».

«Журнал Qasevet - перші 4-5 років виходив у таємному середовищі. У роки заслання та боротьби народу за повернення на батьківщину значення «самвидавівських» видань у поширенні інформації серед громадян було великим. Вони виходили в різні роки з різною періодичністю.

У 1980-х роках до національного руху приєдналося нове покоління ініціаторів. Вони критично ставилися до подій в СРСР і не чекали нічого доброго від влади. Вони розуміли, що асиміляційні процеси, які охоплюють наш народ, з кожним роком будуть поглиблюватися і розширюватися, казали, що проти цього треба вживати якісь заходи, шукали шляхи. У 1981 році в Ташкенті зібралася група молодих людей, які створили ініціативну групу імені Муси Мамута. Їх цікавив розвиток і майбутнє національного руху. У ці ж роки активізувався процес повернення до Криму. Оскільки перша хвиля кримських татар, які почали повертатися, зазнала репресій з боку кримської влади, ініціатори виходили з того, що вирішити цю проблему може лише масове повернення. Для висловлення та популяризації цих ідей було вирішено видавати інформаційний бюлетень ініціативної групи. Між тим гостро стояло питання про створення періодичного видання, яке б давало людям необхідну інформацію, піднімало їм настрій і навіть додавало довіри.

Таке видання – інформаційний бюлетень ініціативної групи імені Муси Мамута – з’явилося у 1983 році. Як відомо, тоді припинив роботу «Хроніка поточних подій», яка виходила 15 років. Але цей сумний випадок не мав жодного відношення до публікації нашого бюлетеня. Він містить інформацію про події, нововведення, заходи, що проводяться в Національному русі (Узбекистан, Москва, Крим) і широко розповсюджується в регіонах проживання нашої нації.

Але одних тільки новин було недостатньо. Також швидко стало зрозуміло, що існує потреба в аналізі подій, висловленні думок, наданні інформації, яка підвищувала б обізнаність людей.

Після безперервної і ретельної підготовки, в результаті обговорень і бесід, гурток імені Муси Мамута дійшов висновку, що потрібен журнал не з «Інформаційним бюлетенем», а з іншою тематикою. У цих дискусіях народилася її назва – «Qasevet» (укр.«занепокоєння, туга, печаль»).

Перший випуск вийшов у серпні 1984 року в дуже секретній обстановці. Його виготовляли на друкарському верстаті на цигарковому папері (бо за один раз можна було надрукувати набагато більше копій).

Після того, як на одній машинці було надруковано 30-40 примірників, ми залишили машинку і готові примірники. Потім на іншій друкарській машинці інші люди виготовляли ще 30 чи 40 копій і так далі. Журнал знову таємно поширювався в Узбекистані, Краснодарському краї та в місцях масового проживання наших людей — серед молоді та інтелігенції.

Звичайно, така діяльність не залишилася поза увагою КДБ. Вдома в активістів провели обшуки, вилучили нерозповсюджені примірники. У підготовці журналу брали участь Сінавер Кадиров, Ельміра Бекір, Решат Аблаєв, Бекір Мамутов та інші.

У журналі публікувалися аналітичні статті, спрямовані на осмислення та оцінку процесів, що відбуваються в національному русі та житті народу, інформація про правозахисний рух, який діяв в СРСР, а також інформаційні статті, що відображали боротьбу кримських татар за повернення на батьківщину. Цей матеріал був і залишається дуже відповідним для назви журналу.

Девізом журналу є слова І. Гаспринського: «Якщо хочеш допомогти своєму народу, почни з того, що можеш зробити».

У 1985 році в журналі з’явилася літературна рубрика. Тут почали друкуватися публіцистичні та літературні твори (оповідання, нариси, сценки, вірші). Звичайно, їх зміст переважно відповідав патріотичному духу. У той час ніхто не публікував ці роботи в офіційних виданнях у відкритому доступі. Напрямок журналу став літературно-публіцистичний. У ньому публікувалися невеликі статті з етнографії, етнолінгвістики, історії та інших галузей.

Авторами статей були як експерти, так і аматори. Ряд статей було опубліковано виключно в цьому журналі. Вважаю доцільним додати, що багато наших авторів згодом стали хорошими фахівцями своєї справи. Імена авторів ми приховали. Вони публікувалися в журналі під псевдонімом. Тому що видавати такий журнал і публікувати в ньому статті було небезпечно.

У різні роки журнал виходив у різних періодичних виданнях. Це залежало насамперед від можливостей редакції, політичної кон'юнктури і навіть діяльності чекістів. «Таємні» розмови з діячами національного руху, негласне стеження і викликані ними обшуки іноді зводили роботу над новим номером журналу нанівець. Готові матеріали були вилучені і згодом використані як «наклеп на соціалістичну правду» під час слідства проти учасників групи та в обвинувальних актах суду. Так, у 1985 році С. Кадиров і Р. Аблаєв після суду були заарештовані і засуджені до трьох років  та відправлені до Якутська - серед інших звинувачень було розповсюдження "крамольної" літератури, зокрема "Qasevet".

До 1988 «Qasevet» виходив на нелегальних умовах. Але часи змінилися, і він нарешті відмовилася від таємниці. У 1989 році почав виходити в Криму. Його підхід, звичайно, змінився. Журнал почав переходити в просвітницьке русло, став історико-краєзнавчим виданням. Проте поряд із статтями з історії, етнографії та інших наукових галузей тут продовжували публікуватися статті про національний рух. Можливості теж трохи зросли. Таким чином вдалося видавати журнал у Литві, у Вільнюсі. Велику підтримку тоді надала кримськотатарська громада, особливо активний громадський діяч Адам Якубаускас. Редакція також змогла підвищити якість журналу. У цей же період збільшився тираж журналу – він почав виходити п’ятитисячним тиражем.

У 1988-1994 роках журнал продовжував виходити як суспільно-літературне, потім як науково-популярне, історико-етнографічне видання. У журналі публікувалися статті, засновані на дослідженнях з історії, археології, етнографії, лінгвістики, музики, релігії, фольклору, літератури та інших галузей. Більшість статей була кримськотатарською мовою з анотаціями англійською. Видання почали прикрашати картинами наших відомих художників.

Таким чином журнал набув сучасного вигляду. Змінилося і коло тем. Зараз основне місце посідають аналітичні статті. Але не на любительському рівні – були серйозні наукові статті, підготовлені відомими фахівцями. З точки зору змісту, так, попередні випуски навіть близько не наближаються. У «Qasevet» особлива увага приділяється статтям, написаним з різних напрямів історії, філології, літературознавства, культурології, етнографії, міфології, діалектології та інших галузей, на теми, пов’язані з Кримом і кримськими татарами. Від авторів очікують свіжості ідей, глибокого аналізу, висновків, далеких від поширеної за радянських часів і облитої брудом ідеології. Велика увага приділяється також оформленню журналу. Тут задіяні художники та дизайнери – висококваліфіковані фахівці. Видання має високу поліграфічну якість і містить багато ілюстрацій. Вони унікальні та спонукають нас дивитися на мистецтво та думати про нього інакше.

Журнал – скільки б грошей ми на нього не витрачали – завжди був безкоштовним. Ми розіслали його в республіканські, міські, районні бібліотеки, а також в Україну, ближні та дальні країни (Росія, Америка, Німеччина, Туреччина та інші країни). Можливо, ви ще зможете їх знайти і прочитати.

Останній, номер 43, вийшов у 2015 році. Після цього його неможливо було опублікувати.  Якщо буде нагода, обов’язково почну готувати матеріали з «шухляди», шукати нових авторів... .» - зазначає Шевкет Кайбуллаєв.

Наприкінці 1980-х років, зі зростанням демократичних процесів, кількість самвидавних видань різко збільшилася.

2 квітня 1988 р. Центральна ініціативна група Національного руху почала видавати машинописний "Вестник национального движения крымских татар" ("Вісник національного руху кримських татар") кримськотатарською та російською мовами. Відповідальним редактором було обрано Мустафу Джемілєва. «Вісник» формувався як інформаційний бюлетень, де день за днем, починаючи з квітня й до літа 1988 р. (було випущено всього три номери), висвітлювалися всі події, що стосуються національно-визвольної боротьби кримськотатарського народу: збори представників «ініціативних груп», мітинги, демонстрації, звіти, протиправні дії влади, становище політв'язнів, огляди радянської та зарубіжної преси, а також публікувалися важливі звернення та інші матеріали руху.

Учасники Національного руху кримських татар у Новоросійську видавали машинописну газету "Козьяшы" (1989-1990), а в Чирчику члени міської ради ОКНР – самвидавчу газету "Алеми гъурбет". Протягом 1988-1989 років у Старому Криму культурно-історичне товариство "Ватан" ("Батьківщина") видавало однойменну газету російською та кримськотатарською мовами під редакцією Р. Музафарова. Газета, що розповсюджувалася фототипним або ротапринтним способом, публікувала матеріали з питань мови, літератури, культури, історії, демографії та етнографії кримських татар, а також хроніку суспільного та культурного життя народу. Постійними рубриками стали "На Батьківщині – у Криму", "Топоніміка", "Що писали про нас у період Кримської АРСР" та інші.

Відома кримськотатарська поетеса Ліля Буджурова у 1989 року «самвидавом» випускає збірки поезій «Некуплений квиток» і «Коли ми повернемося...». Її вірші як полум'я увірвалися у народ, вони передруковувались та передавались далі для читання.

Самвидав став яскравим проявом духовного опору тоталітарному режиму, формою боротьби за свободу слова, збереження національної ідентичності, прав людини та культурну самобутність. Його виникнення було закономірною відповіддю на політичні репресії, всесильну цензуру та спроби уніфікувати суспільство в межах однієї ідеології. В умовах придушення будь-якої альтернативної думки самвидав став тією трибуною, з якої інтелігенція, громадські діячі, дисиденти та пересічні громадяни змогли висловити правду, донести заборонене слово до широкого кола читачів.

Незважаючи на переслідування, арешти та постійний тиск, самвидав не лише вижив, а й перетворився на унікальне культурне й соціальне явище. Його матеріали мали надзвичайно широкий тематичний діапазон — від літератури до політичної аналітики — і ставали важливим джерелом для формування альтернативного бачення світу. Самвидав засвідчив, що прагнення до правди, свободи та гідності є незламними, а слово, навіть передане з рук у руки, має силу підримувати та змінювати суспільство.

*ХРОНИКА ТЕКУЩИХ СОБЫТИЙ” (ХТС, „Хроніка поточних подій”) – машинописний інформаційний бюлетень, який збирав і фіксував факти політичних переслідувань та інших зазіхань на права людини в Радянському Союзі, а також інформував читачів про боротьбу радянських громадян проти придушення громадянських свобод. Перше і головне періодичне видання радянських правозахисників, літопис правозахисного руху і дисидентської активності в СРСР. Хроніка виходила впродовж 15 років; перший випуск бюлетеня датований 30 квітня 1968; останній, 64-й, датований 30 червня 1982, фактично був підготовлений набагато пізніше, вже в 1983. Крім того, до осені 1983 був цілком підготовлений, але не вийшов у світ через арешт редактора випуску Юрія Шихановича 65-й випуск, датований 31 грудня 1982. Таким чином, усього за 15 років було випущено 63 номери Хроніки (окрім 65-го, який не вийшов; не вийшов також випуск 59-й: матеріали цього випуску були вилучені КГБ в лютому 1981 під час обшуку в квартирі одного з укладачів, Леоніда Вуля, і редакція вирішила, не відновляючи роботу над ним, відразу перейти до наступного випуску). Випуски "Хроніки" готувалися в Москві і поширювалися по країні в самвидаві. Згодом "Хроніка" перевидавалася за кордоном. Починаючи з середини 1970-х ці випуски підпільно привозилися в СРСР, що, поряд з передачами закордонних радіостанцій, помітно розширило аудиторію ХТС. (джерело: «Дисидентський рух в Україні» - https://museum.khpg.org/1162537073)

Інформація підготовлена для друкованого видання
Календар знаменних та пам'ятних дат з історії Криму і кримськотатарського народу за підтримки Європейського Фонду за демократію

За матеріалами джерел:
Олесь Обертас «Український самвидав: літературна критика та публіцистика (1960-і - початок 1970-х років)», монографія. / Передм. М. Коцюбинської; післям. О. Зінкевича. - К.: Смолоскип, 2010.
Вахтанг Кіпіані: Самвидав як спроба протистояти цензурі https://ms.detector.media/maister-klas/post/9933/2011-04-07-vakhtang-kipiani-samvydav-yak-sproba-protystoyaty-tsenzuri/
Наталя Яблоновська «КРИМСЬКА ЖУРНАЛІСТИКА етнічни аспекти»
Венера СЕЙДАМЕТОВА газета «Къырым» «Гъамсызлыкъ ве манкъуртлыкъ – «Qasevet»», интерв’ю з Шевкетом КАЙБУЛЛАЄВИМ. Доступ: https://dort-qirim.org/kultura/85990/gamsyzlyk-ve-mankurtlyk-qasevet-baskysynda/