Дженгіз Дагджи: життя і творчість (до 105-річчя від дня народження)

Дженгіз Дагджи (9 березня 1920 — 22 вересня 2011) — визначний кримськотатарський письменник, який здобув визнання як класик турецької літератури європейського рівня. Народився в селі Гурзуф поблизу Ялти в Криму. Його літературна спадщина глибоко пов'язана з долею кримськотатарського народу та його рідним Кримом.

Дагджи прожив у Криму лише перші двадцять років свого життя. Отримав освіту  у Кримському педагогічному інституті (Сімферополь, 1938–40) працював коректором, друкував кримськотатарською мовою вірші, нариси тощо. Під час Другої світової війни він був мобілізований до Червоної армії, потрапив у німецький полон, а після війни обрав шлях еміграції. Спочатку проживав у Польщі, де одружився з польською дівчиною, а згодом оселився у Великій Британії, в Лондоні, де прожив до кінця своїх днів. Попри довгу відсутність на батьківщині, Крим залишався центральною темою його творчості та особистих переживань.

"Моя батьківщина — це не просто земля. Це пам'ять, яку я ношу в серці." (Дженгіз Дагджи)

Дагджи почав писати ще в молоді роки, але перші його твори побачили світ уже після Другої світової війни, коли він оселився в еміграції. Його літературний дебют відбувся в Туреччині, де він почав публікувати свої твори в місцевих виданнях. Першим значним твором став роман "Страшні роки" (1956), в якому він описав жахи війни та долю кримськотатарської молоді в лавах Червоної армії.

Дженгіз Дагджи є автором понад двадцяти романів і повістей, більшість з яких присвячені історії та культурі кримськотатарського народу. Серед його найвідоміших творів:

·        «Korkunç Yıllar» («Страшні роки»), 1956;

·        "Yurtunı ğayıp etken adam" («Людина, яка втратила батьківщину»), 1957;

·        "Olar da insan edi" («Вони теж були людьми»), 1958;

·        «Ölüm ve Korku Günleri» («Дні смерті і страху»), 1974

Окрім теми Криму та трагедії кримськотатарського народу, Дагджи також писав про людські долі в умовах війни, життя в еміграції, моральний вибір і психологічні переживання героїв, відірваних від рідної землі. Він зачіпав теми втрати, ідентичності, боротьби за збереження культури та традицій у вигнанні. Його персонажі часто постають перед складними моральними дилемами, які відображають реальні трагедії та випробування, що випали на долю його народу.

Його твори відзначаються глибоким патріотизмом, любов'ю до рідної землі та відображають трагічні сторінки історії кримських татар. Через свою прозу він зумів донести до світової спільноти біль та страждання свого народу, зберігаючи при цьому гуманістичний підхід та заклик до толерантності.

"Писати про свій народ — це не тільки обов'язок, а й біль, який не дає мені спокою." (Дженгіз Дагджи)

Однією з найбільш виразних рис творів Дженгіза Дагджи є його образи Криму. У його книгах ця земля постає не просто як географічна територія, а як символ батьківщини, пронизаний теплом спогадів і болем розлуки.

"Море обіймало берег, а над горами пливли білі хмари, ніби перегукувалися з моїми думками. 
Сонце лагідно торкалося пагорбів, і здавалося, що воно не просто світить, а дарує надію." (Дженгіз Дагджи)

Він описував вузькі вулички кримських сіл, схили гір, де паслися вівці, запах степу, що змішувався з ароматом винограду та персиків. Його Крим — це місце дитинства, радості, але й нескінченної туги за втраченим раєм.

"Навіть у вигнанні я чув голос хвиль біля Ялти, відчував запах квітучих садів, і серце моє стискалося від болю." (Дженгіз Дагджи)

Його описи передають не лише красу кримської природи, а й почуття відірваності та туги за рідною землею, що стало наскрізною темою його творчості.

Дженгіз Дагджи здобув визнання не лише в Туреччині, але й у всьому тюркському світі та Європі. Його твори перекладені багатьма мовами, і вони продовжують впливати на сучасних письменників та читачів. Попри це, в Україні його творчість залишається маловідомою, хоча останнім часом спостерігається зростання інтересу до його спадщини.

Перекладачі творів Дагджи високо оцінювали його літературний талант і значущість його творчості:

"Дженгіз Дагджи писав про свій народ так щиро, що навіть читачі, далекі від кримськотатарської історії, 
відчували біль і любов у його рядках." (перекладач Халіль Іналджик)

"Його романи — це більше, ніж література. Це історія, яку не можна забувати." (перекладачка Айше Шимшек)

Творчість Дженгіза Дагджи продовжують глибоко вивчати науковці, перекладають твори автора на кримськотатарську та інші мови.

"Його слова, його книги стали голосом всіх кримських татар у вигнанні.
Він дав нам можливість бути почутими у світі." (філологіня, перекладачка, професор Аділе Емірова)

"Його твори – це історія народу, викладена мовою мистецтва. Читаючи його книги, ми бачимо не лише минуле,
а й своє майбутнє." (поет, письменник, перекладач Юнус Кандим)

Помер Дженгіз Дагджи 22 вересня 2011 року в Лондоні на 92-му році життя. Відповідно до його заповіту, його поховали на батьківщині, в селі Кизилташ (Краснокам'янка), поруч із могилами батьків. На церемонії прощання були присутні представники турецького уряду, кримськотатарської спільноти та української влади, що підкреслює значущість його постаті для різних народів.

"Навіть якщо ти далеко від батьківщини, вона завжди живе в тобі." (Дженгіз Дагджи)

Дженгіз Дагджи залишив по собі багату літературну спадщину, яка є важливим джерелом для вивчення історії та культури кримськотатарського народу, а також прикладом незламної любові до батьківщини та свого народу.

Інформація підготовлена для друкованого видання 
Календар знаменних та пам'ятних дат з історії Криму і кримськотатарського народу
за підтримки Європейського Фонду за демократію