5 вересня

1967 р. вийшла постанова Президії Верховної Ради СРСР
та Указ «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму»,
де йшлося про право кримських татар проживати
на всій території Радянського Союзу.

Справжня мета Указу була в дезорганізації кримськотатарського національного руху. За завуальованою реабілітацією, правом жити на всій території СРСР та прагненням врегулювати кримськотатарське питання стояла чергова брехня та лицемірство. Указ публічно зафіксував політику невизнання кримських татар окремим народом, закликаючи до «національного возз’єднання» в Татарській АРСР, що належить іншому народу з подібною назвою, замість відновлення для кримських татар Кримської АРСР, яка існувала до виселення народу. Також указ не дозволяв кримським татарам повернутися до Криму. У пункті 2 документа зазначалося, що татари, які раніше проживали в Криму, укоренилися на території Узбецької та інших союзних республік, де вони начебто мають усі права громадян СРСР. У постанові Президії Верховної Ради СРСР зазначалося, що «громадяни татарської національності» мають право проживати на всій території країни, але «відповідно до чинного законодавства про працевлаштування і паспортний режим». Така норма постанови дозволяла органам влади перешкоджати будь-яким спробам кримських татар повернутися на історичну батьківщину. Їх примусово утримували за місцем прописки та працевлаштування, а в разі спроб самовільного виїзду до Криму насильно повертали назад.