1 листопада
1772 р. в м. Карасубазарі було підписано внутрішній договір
між Кримським ханством та Російською імперією.
19 вересня 1772 р. за наказом В. Долгорукова в Криму було влаштовано геноцид кримських татар: масові страти поєднувалися зі спалюванням цілих сіл. В обмін на припинення російського терору проти мирного населення кримському ханові Сахібу II Ґераю довелося піти на переговори з окупантами та підписати внутрішній договір. У Карасубазарі на плато Ак-Кая зібралися беї та мурзи. Фактично під дулом рушниць вони поставили свої підписи під договором про «союз, дружбу та довіреність» між Кримським ханством і Російською імперією. Згідно з документом хан погодився на розрив союзу з Османською імперією та на передачу захоплених російською армією фортеці Єні-Кале, міста Керчі та села Ак'яр. Умови диктувала Росія, яка до того часу вже окупувала більшу частину земель Кримського ханства включно з його материковою частиною.
1888 р. в с. Коккоз, Крим, народився
Абдулла ЛЯТІФ-ЗАДЕ (01.11.1888–15.09.1955) —
художник-графік. Жертва сталінських репресій.
Брав участь в оздобленні палацу Ф. Юсупова в с. Коккоз, який 1917 р. перетворено на музей (нині філія Бахчисарайського історико-культурного заповідника). 1921–1924 рр. — доглядач цього музею. Позбавлений виборчого права, після чого 24 лютого 1930 р. був заарештований за звинуваченням в антирадянській діяльності, засуджений до 10 років ув’язнення. Вдруге заарештований у лютому 1936 р. до п’яти років ув’язнення. 1944 р. звільнений через інвалідність. Відтоді працював в артілі інвалідів, проживав у м. Лозова Харківської області. Збереглися чорно-білі фотознімки його малюнків із зображенням дівчат у національному вбранні, міських пейзажів, ескізів костюмів, шаржів. Помер у м. Лозова. Реабілітований 26 вересня 1993 р.
1921 р. в с. Хайто, Крим, народився Месфер ІСЛЯМОВ (01.11.1921–2005) —
педагог, письменник, учасник Другої світової війни.
1939 р. був мобілізований на службу до військово-морського флоту. Через війну служба розтягнулась на дев’ять років. Брав участь в обороні Одеси й Севастополя. Депортовану родину знайшов в Узбекистані. Згодом із сім’єю переїхав до Абхазії, де понад 45 років викладав історію в школі й отримав звання заслуженого вчителя. Автор книг «Атешли кок тюбюнде» («Під вогненним небом»), «Джесюрлер сюлялеси» («Династія відважних»), «Спогади сироти». Позаштатний кореспондент «Ленин байрагъы» («Ленінський прапор») у Сухумі. На початку 1990-х рр. повернувся на Батьківщину, останні роки життя віддав просвітницькій роботі. Помер 2005 р. в Сімферополі.
1941 р. гітлерівські війська вступили до Криму.
Наприкінці жовтня 1941 р. очолювані командувачем 11-ї армії Еріхом фон Манштейном німецькі війська прорвали оборону радянських військ на Перекопському перешийку й 1 листопада увійшли на півострів. Радянські війська були розгромлені, втративши тільки полоненими близько 100 тис. особового складу. Шість німецько-румунських дивізій у боях з вересня по листопад знищили 16 дивізій радянської армії та захопили всю важку техніку противника, покинуту під час відступу. Того ж дня німецько-румунські війська увійшли до Сімферополя.
1952 р. в Узбекистані народився Фемій МУСТАФАЄВ —
співак (ліричний баритон), народний артист України.
У п'ятнадцятирічному віці з батьками намагався переїхати до Криму, але жити на батьківщині родині не дозволили, тож 1967 р. оселились в смт.Новоолексіївці Херсонської обл. Після закінчення Київської консерваторії працював у театрі оперети, державних оркестрах України — духовому та естрадно-симфонічному, в оперній студії консерваторії. Гастролював із симфонічним оркестром та хором «Київ» по США та Європі. Записав 12 останніх вокальних творів Олександра Білаша, зокрема, й «Молитву до музики» для голосу з симфонічним оркестром на вірші Оксани Лиховид. Автор мистецького проєкту «Та не однаково мені». Професор Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Григорія Сковороди (2013).
1990 р. Рада національностей Верховної Ради СРСР ухвалила постанову N 1771-1
«Про хід здійснення першочергових заходів, пов'язаних із поверненням кримських татар до Кримської області».
У постанові доручалося всім міністерствам і відомствам СРСР і союзних республік, пов'язаним із поверненням кримських татар до Кримської області, завершити до кінця 1990 р. підготовку державної програми повернення кримських татар, а Кримській обласній Раді та місцевим Радам області «продовжити виділення земельних ділянок для будівництва житлових будинків, врегулювання питань прописки, організації та надання робочих місць, створення умов для задоволення національно-культурних потреб кримськотатарського народу».
1958 р. в м. Ангрен, Узбекистан, народилась
Ліля БУДЖУРОВА — поетка і журналістка.
1989 р. опублікувала першу самвидавну збірку поезій «Некуплений квиток», а згодом — збірку «Коли ми повернемось». До Криму переїхала 1989 р. Делегатка II Курултаю (1991) та Верховної Ради Криму (1994–1998). Двічі була членкинею Меджлісу. Головна редакторка газети «Авдет» (1991–1997), редакторка Держтелерадіокомпанії «Крим» (1991–2011). Вела авторські програми: «Ана-Юрт», «Небезпечна зона», «Головний редактор». Із 2004 по 2014 — головна редакторка газ. «Перша Кримська», 1992–2009 — кореспондентка телеканалу «СТБ», із 1992 р. — кореспондентка агентства «France Press». Голова Кримської асоціації вільних журналістів (із 1997). Заступниця генерального директора з інформаційної політики телеканалу АTR, авторка політико-соціального телешоу «Гравітація» (2012–2015). Із серпня 2015 р. — заступниця директора продакшн-студії QaraDeniz production. Одна з організаторів щорічного дитячого конкурсу талантів Сanlı ses. 2016 р. приєдналася до засновників громадського руху «Бізим балалар» («Наші діти») на підтримку дітей кримських в'язнів-мусульман. Має низку нагород: лауреатка премії Ісмаїла Гаспринського за дві збірки самвидавних віршів та серію публіцистичних статей (1992), лауреатка премії імені Василя Стуса (2001), заслужена журналістка України (2005), кавалер ордену «За заслуги» ІІІ ступеня (2015), премії «Високі стандарти журналістики» (Україна, 2018) у категорії «За якісний регіональний медійний проект», медіа — Crimean Tatars.