Автономія кримськотатарського народу: посібник для українця

"Сьогодні відроджується наше політичне життя, яке було перервано".

Так сказав Номан Челебіджихан на відкритті першого Курултаю, національного парламенту кримськотатарського народу, сто років тому, 10 грудня 1917 року.

Чи скаже лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв або голова Меджлісу Рефат Чубаров подібні слова, коли буде проголосовано зміни до Конституції в частині автономії кримськотатарського народу?

Маємо дізнатися вже скоро.

Основні параметри автономії корінного народу, озвучені його лідерами, вже відомі:

– джерелом особливого статусу автономії стає право кримськотатарського народу на самовизначення,

– мова народу використовується поряд із державною в усіх сферах життя,

– у регіональному парламенті закріплюється представництво кримських татар,

– Курултай і Меджліс стають конституційними органами, що братимуть участь в ухваленні низки рішень органами влади в Криму.

Ініціатива із внесення змін до Конституції очікувано викликала питання в тих, хто не обізнаний з кримськотатарською проблематикою.

Дискусії про автономію в Криму розгортаються навколо трьох основних ліній аргументації.

Поборники історичної справедливості намагаються встановити істину, відповівши на питання "чия земля?".

Прихильники принципу верховенства права перевіряють пропоноване через відповідь на питання "що є нормативно правильним?".

І, наостанок, реалісти шукають відповідь на питання "що є найбільш доцільним в обставинах, що склалися?" Відповімо на кожне з питань.

Історична справедливість

У суперечках про історичне право на землю, як правило, більше міфів, ніж фактів. Проте у випадку з Кримом розібратися просто.

Крим – плавильний котел, а корінний народ – результат плавлення. Вони є наслідниками всіх, хто мешкав у Криму з доісторичних часів, включно зі стародавніми автохтонними етносами, а також колонізаторами з числа стародавніх греків, італійців, іраномовних та тюркських племен.

На момент першого захоплення півострова Російською Імперією в 1783 році в Криму мешкали місцеві мешканці з числа мусульман (кримці – кримські татари), іудеїв (кримчаки і караїми) та християн (греки-уруми). Також була незначною частка вірмен, що оселились у Криму в середні віки, але на відміну від інших не асимілювалися до переважної тюркомовної більшості.

Урумів і кримських вірмен Катерина ІІ виселила з півострова. Перших – на землі Приазов’я, а других – на Кавказ.

З анексією Криму російська імперська влада розпочала, а пізніше радянська тоталітарна влада продовжила послідовну політику витискання кримських татар з півострова через захоплення їхніх земель, штучний голод, пряме винищення і депортацію.

Натомість заселяли півострів колонізаторами переважно з числа етнічних росіян, болгар, німців, греків, українців, вірмен.

Частка кримськотатарського населення стрімко падала і становила в 1783 році 95%, у 1858-му – 73%, у 1897-му – 35,5% та в 1926 році – 25,1%. Остаточно "кримськотатарське питання" мало вирішитися в 1944-му, коли все корінне населення депортували з Криму без права на повернення.

Сьогодні в Криму кримські татари, що через майже півстоліття боротьби отримали право на рідну землю, складають близько 12% від населення півострова.

Так, кримських татар мало, але немає жодного сумніву, що в питанні відновленні прав кримськотатарського народу історична справедливість – на їхньому боці.

Нормативна правильність

Наступне питання: яким чином кримські татари, що складають меншість від населення півострова, самовизначаться і створять свою автономію в Криму? Тут є кілька аспектів.

По-перше. Право народів на самовизначення є універсальним правом, закріпленим у ключових міжнародних документах, включно зі Статутом ООН. Воно є невіддільним правом кожного народу, що не має своєї державності.

Кримські татари не мають іншої землі, окрім Криму, де вони можуть і прагнуть реалізувати таке право. У цьому, до речі, є їхня відмінність від угорців або румунів, котрі як народи вже реалізують право на самовизначення в межах власних націй-держав.

Відповідно їхні побажання, адресовані Українській державі, мають розглядатися виключно з позиції підтримки національних меншин, а не задоволення в потребі реалізації невід’ємного права.

При цьому самовизначення не обов’язково має набувати форми відокремлення від держави.

Кримськотатарський народ неодноразово заявляв про своє прагнення до формування національно-територіальної автономії, що має бути складовою України. Таким чином, територіальна цілісність Української держави лишається непорушною.

По-друге. Не йдеться про те, що влада в автономії належатиме кримським татарам. Влада буде формуватися більшістю, але ця більшість не зможе просто відмахнутися від кримських татар – вона буде змушена йти на контакт з корінним народом для більш відповідального й інклюзивного урядування.

Права й інтереси кримськотатарського народу в питаннях, які є значущими для його існування, будуть враховані. Саме таке розуміння колективних прав щодо участі в урядуванні закладене в відповідну Декларацію ООН від 2007 року та Лундські Рекомендації ОБСЄ.

І останнє. Захоплення Криму в 1783 році імперськими військами, у 1918 році більшовистськими заколотниками, у 2014 російськими федеральними формуваннями – все це було окупаційними діями ворожої держави, внаслідок яких кримськотатарський народ було витіснено, а його землі колонізовано.

Однозначне визнання таких дій військовими злочинами в міжнародному праві остаточно сформульовано в 1949 році.

Для подолання наслідків таких злочинів маємо застосувати до цієї території спеціальні правові режими для відновлення прав підданого геноциду народу.

Інакше йтиметься про закріплення результатів політики російського імперського, більшовистського та путінського режимів проти кримських татар.

Практична доцільність

Кримськотатарський національний рух у Радянському Союзі вважався одним із найбільш системних і потужних. Його масовість, внутрішня демократичність, дотримання універсальних гуманістичних принципів заклали підвалини до розвитку самобутніх представницьких органів кримськотатарського народу за часів незалежної України.

Окупанти заборонили Меджліс, але Меджліс – це не штамп на папері. Це передусім суспільні традиції згуртованої боротьби з ефективним використанням усіх наявних можливостей.

Кримські татари не визнають анексію Криму і виступають за його звільнення від окупації і повернення до складу України.

Але чи прагнуть вони Криму, де над ними урядують відверті шовіністи, вчорашні комуністи/комсомольці? Чи прагнуть кримські татари Криму, де сфера вжитку їхньої рідної мови з року в рік стає все меншою?

Чи хочуть кримські татари мати справу з такими чиновниками на місцях, які поголовно всім відмовляють у виділенні земельних ділянок для задоволення базової потреби в житлі?

Нагадаю, що при цьому ніхто не повернув відібрані в 1944 році будинки, земельні ділянки, майно. Питання – риторичні.

Статус Криму, що відштовхуватиметься від права кримськотатарського народу на самовизначення на своїй рідній землі, надасть додатковий імпульс для подальшої боротьби найбільш пасіонарної частині кримського населення.

Такий крок Української держави однозначно додасть їй аргументів на міжнародній арені в питанні приналежності Криму.

З року в рік ми вже спостерігаємо і будемо свідками в подальшому дедалі більшої втоми від кримського питання з боку міжнародної спільноти.

Ми запропонуємо світові розуміння, що та етно-політична спільнота в Криму, яка дійсно має право на цю землю, виголосила та реалізувала його, бачить себе саме у складі Української держави.

 Стане ще більш очевидним, що не існувало в 2014 році "народу Криму", який самовизначався.

Нам усім ще передуватиме кропітка робота щодо ефективного використання цього потужного козиря в політико-правовій та інформаційній боротьбі за Крим.

Маємо працювати, щоб західний світ, де верховенство права є наріжним каменем державних політик, органічно сприйняв і привітав реалізацію кримськими татарами одного з фундаментальних прав модерної цивілізації.

Маємо донести до тюркського світу, що йдеться про самовизначення того народу, з числа якого походили великі просвітники, без яких неможливо уявити національне відродження тюркських народів по всій планеті.

І, зрештою, маємо переконати ісламський світ, що відтепер не можна просто відмахнутися від проблем України, адже йдеться не тільки про підтримку не завжди зрозумілої їм країни Східної Європи, але про підтримку братів за вірою, частини ісламської умми.

Замість висновку

У серпні 1917 року тогочасні лідери кримських татар опублікували програмний документ, який заклав підвалини до подальшого скликання Курултаю кримськотатарського народу, проголошення кримськотатарської державності та ухвалення відповідної конституції.

У цьому програмному документі стверджувалось, що кримськотатарський народ "не дозволить встановлення в Криму політичної гегемонії якого-небудь народу, який не має ні культурних, ні історичних, ані етнографічних прав на таку".

Сьогодні ми наближуємо виконання заповіту батьків-засновників кримськотатарської державницької традиції.

Ми проектуємо такий лад у Криму, коли кримськотатарський народ не дозволить гегемонії інших над собою, коли основні питання в Криму будуть вирішуватися за столом переговорів, коли за такими столами звучатиме і кримськотатарська мова, яку розумітимуть присутні.

Такий лад складно уявити на тлі суворого сьогодення, але він обов’язково матеріалізується в найближчому майбутньому, якщо воля Божа.

Це є крок на шляху до відновлення історичної справедливості, встановлення правової визначеності і повернення Криму до складу України.

Арсен Жумаділов, радник голови Меджлісу кримськотатарського народу, спеціально для УП

 http://www.pravda.com.ua/columns/2017/12/21/7166296/