Асан Сабрі Айвазов - «Президент кримськотатарського парламенту»
Його біографія насичена запаморочливими поворотами та подіями, яких вистачило б не на одне життя…
Асан Сабрі Айвазов – багатогранна та непересічна особистість – громадський діяч, письменник, педагог, літературний критик, публіцист, одна з ключових постатей у національному русі кримських татар початку ХХ століття…
Втім, ніщо не вказувало на скільки-небудь славне майбутнє дитини і на те, що хлопцеві вдасться вибратися з бідності. Як згадував Айвазов: «Народився я в Алупці 1878 року в бідній селянській родині. Батько був дроворубом. Нас було чотири брати та сестра. У дитинстві всі брати працювали в маєтку Воронцова та Мілютіна наймитами (мені тоді було 9-10 років, отримував на день 30 копійок)
Однак йому пощастило ... У 1889 після закінчення Алупкінської початкової школи один з родичів відвіз підлітка до Туреччини, в Константинополь, де Асан закінчив педагогічний інститут. Через десять років Айвазов повернеться до рідної Алупки, де відкриє нову школу. Не просто нову, але таку, якої тут ніколи не було. У школі навчалися не лише хлопчики, а й дівчатка, предмети – арифметика, географія, кримськотатарська мова – викладалися за звуковим методом. Ініціатива створення цих прогресивних за рівнем освіти шкіл (мектебе-усул-джедид) належала Ісмаїлу Гаспринському.
Для таких шкіл – з новим методом навчання – потрібні були молоді освічені вчителі, одним із яких і став Асан Сабрі. Все нове і прогресивне важко пробиває собі дорогу. Пізніше Айвазов згадував: «Тоді в татарських школах викладався арабською мовою Коран та Закон Божий… Умови для просвітницької роботи були дуже важкими. Починаючи від куркулів, духовенства і до урядника всі були проти нової школи. 1902 року я влаштував перший публічний випуск виключно з бідняцьких дітей. Селяни висловили своє задоволення і всіляко підтримували школу. На початку наступного навчального року приїхав повітовий ялтинський інспектор народних шкіл Дмитрієвський і офіційно заявив, що в татарських школах, крім Корану, нічого не можна викладати. Він погрожував: «Якщо викладатимете крім Корану інші предмети, то вживемо крутих заходів».
Незважаючи на погрози, Айвазов продовжував свою роботу, а в 1904 перед весняним іспитом отримав анонімний лист: «Атеїст! Якщо ти хочеш померти своєю природною смертю, то кинь школу, а якщо ти хочеш, щоб тебе вбили як собаку, продовжуй вчителювати».
Асан не звернув уваги на цей лист, а в червні того ж року вночі у його вікно невідомим був кинутий великий камінь – який потрапив Айвазову в плече, інший, менший – у голову; шрам від нього залишився на все життя. Після цього випадку Асан Сабрі покинув школу. На деякий час він поїхав до Москви, де давав приватні уроки студентам університету Лазаревського східних мов.
Після повернення до Криму Айвазов знайомиться з молодим кримськотатарським політиком Абдурешідом Медієвим... У 1906-1908 разом із Медієвим та Джемілем Менсеїтом він перебуває в партії соціал-революціонерів. У Карасубазарі соратники видають газету «Ветан Хадімі» (Слуга Батьківщини). За агітацію серед солдатів проти царату до кінця 1907 Асан Сабрі Айвазов в адміністративному порядку висланий з меж Таврійської губернії.
ФОТО: Асан Айвазов та Абдурешид Медієв
Він їде до Єгипту – лікуватися від астми. Потім знову Москва. За словами Айвазова, у цей період він «тричі був заарештований, і 1911 року поїхав до Швейцарії, де випадково познайомився у Базелі з Володимиром Леніним. Повернувся через Константинополь до Росії і жив у Москві».
Під час своїх поїздок до Туреччини він знайомиться і спілкується з визначними діячами пантюркістського руху: Юсуфом Акчуріним, Мехметом Еміном, Алі-Беком Гусейн-Заде, Абдуллою Субхі. У Туреччині разом із ними він бере участь у створенні організації «Турк Дернегі», яка згодом значно зросла і під назвою «Турк Оджаги» стала однією з великих філій партії «Іттіхат ве Теракі».
Наприкінці 1913 року Айвазов повертається до Криму. Він поселяється у Бахчисараї, тут і працює – редагує газету «Терджіман».
Фото: Асан Сабрі Айвазов (праворуч) та Насіб-бек Усуббеков, Осман Нурі Акчокракли (стоячі)
У революційні 1917-1918-і Асан Сабрі Айвазов – велика фігура: редактор газети «Міллет», він обирається головою Курултаю, потім – посол Кримського крайового уряду в Туреччині. Був одним із тих, хто підписав петицію Вільгельму II у липні 1918 року з проханням протекторату Німеччини над Кримом – як сказано в документі як «Президент кримськотатарського парламенту».
На відміну від деяких своїх соратників, він не емігрує, а залишається в Криму – і, як можна припустити, аж ніяк не прагне конфронтації з новою більшовицькою владою.
Після встановлення Радянської влади в Криму Айвазов працює у відділі перекладів ЦВК, потім на посаді старшого асистента в Кримському університеті – викладає арабську та турецьку мови. У 1926-1927 роках активно публікується - у нього виходять статті з мовознавства в газеті "Ен'ї дунья", журналах "ІлерІ" та "Окъув ішлері", якийсь час він редагує дитячий журнал на латиниці "Къозь-айдин".
Інтерпретація його політичної діяльності Східним відділом ОГПУ не викликає сумнівів у тому, що його арешт – лише справа часу. З документа 1929 року випливає, що Асан Сабрі Айвазов: «У 1921 був посланий до Туреччини для організації збору пожертв на користь голодуючих Криму. У Туреччині зв'язався з панісламістськими реакційними колами та кримськими білими емігрантами, зокрема, з Джафером Сейдаметовим. З Туреччини був відкликаний на вимогу нашого Повпреда. 1923 року на південному березі Криму (як мешканець Алупки) проводив агітацію проти Радгоспів. Внаслідок чого спалахнув селянський рух проти Радгоспів. В 1925 близько познайомився з членом репатріаційної комісії Турецького Уряду Нусред-Беєм, останній гостював в будинку Айвазова в Алупці, і вони разом фотографувалися спільно з іншими алупкінським націоналістами, нині заарештованими ».
В 1930 слідує арешт Айвазова, проте через два місяці його звільнено. Замість судової лави його направляють на лікування до Кисловодська.
Дивовижний випадок? Диво?
Сьогодні вже відомо, що сталося у слідчих кабінетах: під тиском Айвазов погоджується на співпрацю з органами ОГПУ. Він – учасник і свідок найважливіших подій національного руху – найцінніше джерело інформації, і ця інформація на той момент для чекістів важливіша за його життя… Його знання та оцінки знаходять відображення у великій роботі Айвазова – про історію кримськотатарського національного руху.
Після звільнення він живе у Сімферополі, працює вчителем у школі для дорослих шкіряно-взуттєвого комбінату. Наскільки можна судити за його листами колишньому соратнику Джаферу Сейдамету, нелегально спрямованим до Туреччини, він має дуже пригнічений стан.
У червні 1934 року Айвазов пише: Джафер! Я більше не можу тут. Вже чотири роки я матеріально та морально пригнічений. Я не маю ні прав, ні обов'язків…». А це вже з іншого листа: «Моє становище вкрай тяжке. Залишитися тут ще трохи – значить померти чи бути вбитим. Я боюся не смерті, боюся бути таємно вбитим як собака. Якби я боявся смерті чи мук, я б давно звідси поїхав, у ті часи, коли можна було легко виїхати з країни. Але я, залишившись один, 35 років тому почав виконувати своє завдання. А тепер залишатися тут немає можливості. Я в небезпеці. Вперше в житті я прошу допомоги – заберіть мене швидше. Не вбивайте мене, кидаючи тут у розпачі. Доведіть, що ви мої брати та друзі».
Чи почув Джафер Сейдамет цей поклик про допомогу і чи зробив щось, історія замовчує, але достеменно відомо, що 5 квітня 1937 Асан Сабрі Айвазов був заарештований у себе в квартирі в Сімферополі по вулиці Кантарній, 25.
10 жовтня 1937 року відряджений до IV відділу Управління держбезпеки НКВС Кримської АРСР старший лейтенант міліції Кемалов, розглянувши слідчу справу 2709, ухвалив, що «Айвазов С.А. був завербований турецькими та французькими розвідувальними органами як агент цих розвідок, підтримував з представниками цих розвідок зв'язку і за їх директивами проводив контрреволюційну діяльність».
17 квітня 1938 року в Сімферополі Військова колегія Верховного Суду СРСР у закритому судовому засіданні засудила Айвазова Асана Сабрі Абібуллаєвича до вищої міри покарання – розстрілу з конфіскацією всього майна, що йому особисто належить.
17 квітня 1938 року в Сімферополі Військова колегія Верховного Суду СРСР у закритому судовому засіданні засудила Айвазова Асана Сабрі Абібуллаєвича до вищої міри покарання – розстрілу з конфіскацією всього майна, що йому особисто належить. Вирок був виконаний цього ж дня.
Через 22 роки Ухвалою Військової Колегії Верховного Суду СРСР визнано невинним.
Текст перекладено з сайту Крим. Реалії.