Новини
Головна > Київ "попрощався" із Суворовим: пам'ятник демонтовано

Київ "попрощався" із Суворовим: пам'ятник демонтовано

25.01.2019 13:59

   У Києві в четвер, 24 січня, відбувся демонтаж пам'ятника російському полководцю Олександру Суворову з території Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Про це повідомив Голова Українського інституту національної пам'яті Володимир Вятрович у Facebook.

"Суворов - на вихід. Деколонізація на марші", - підписав фото В'ятрович.

 

Демонтаж пам'ятника О. Суворову

    Нагадаємо, експертна комісія Міністерства культури України 26 грудня 2018 року одноголосно ухвалила рішення про перенесення пам'ятника російському полководцю Алєксандру Суворову з подвір’я Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Це питання було обговорено з керівником керівник Київського військового ліцею імені Івана Богуна, Героєм України, Ігорем Гордійчуком. Куди саме перенесуть пам’ятник, поки що не повідомляється.

   Є інформація, що на цьому місці мають встановити пам’ятник українському полковнику Івану Богуну.

На фото: Ігор Гордійчук – Герой України, генерал-майор, керівник Київського військового ліцею імені Івана Богуна

    Процес деколонізації в Україні розпочався, тепер черга за іншими пам'ятниками російських "вельмож" по всій території України. Боротьба з російським миром та російською ідеєю тепер залежатиме від волі місцевої влади в усіх регіонах країни, де досі височіють пам'ятники російським полководцям, і де досі є лише одиниці пам'яток українських героїв та  закладені камені із невиразними обнадійливими написами, яким вже по кілька десятиліть: "На цьому місці буде встановлено пам'ятник ....".

  Нагадаємо, що Олександр Суворов це відомий російський полководець. Був організатором придушень національно-визвольних повстань, зокрема придушення Коліївщини на Правобережній Україні й повстання Костюшка, а також депортацій.

  В більшості матеріалів О. Суворов подається як видатний російський воєначальник. Але по суті - це один з провідників російської колоніальної політики, завойовник і поневолювач України, Польщі, Фінляндії та інших країн. На їх землі він приходив як типовий московит, тобто – окупант і варвар, нищачи культуру, економіку і традиційний побут поневолених народів.

  В цьому контексті варто окремо згадати польське повстання 1794 року під проводом Костюшко, придушене з замежною навіть для московитів жорстокістю. Різанині цивільних в передмісті Варшави, містечку Празі, присвячена карикатура британця Ісаака Крукшенка. Вельми красномовним є текст, вкладений автором в уста умовного Суворова, який звітує цариці:  

«Отже, моя царствена Пані, я повною мірою виконав Ваше ласкаве материнське доручення до заблудлого народу Польщі і приніс Вам десять тисяч голів, дбайливо відокремлених від тіл наступного дня ПІСЛЯ капітуляції».

Згадує Лев Энгельгардт, який брав участь у каральній експедиції Суворова:

«До самой Вислы на всяком шагу видны были всякого звания умерщвлённые, а на берегу оной навалены были груды тел убитых и умирающих: воинов, жителей, монахов, женщин, ребят. При виде всего того сердце человека замирает, а взоры мерзятся таким позорищем… умерщвлённых жителей было несчётно».

І навіть у Пушкіна є рядки, які навряд чи прописані в шкільній програмі:

«…И мы о камни падших стен

Младенцев Праги избивали,

Когда в кровавый прах топтали

Красу Костюшкиных знамен».

   Тут треба зауважити, що фраза про «Младенцев Праги» - то не є така собі вільна поетична гіпербола, як це стараються зараз видати окремі московитські ідеологи. Пушкін простою і доступною мовою описав те, про що розповідали суворівські «чудо-богатирі», коли повернулися в орденах, медалях і крові з цієї чергової поліцейсько-каральної експедиції. А ілюстрацією до його поетичного опису можна застосувати графіку Александра Орловського із циклу  «Різанина у Празі».

   Напевне, для багатьох росіян, що дбайливо культивують у своїх головах химери московського міфу про «вікову дружбу трьох народів» буде несподіванкою, що в тому повстанні проти Росії активно воювали білоруси. Правда, вони тоді ще не знали, що є «братами» московитам; власне, вони тоді ще навіть не знали, що вони – «білоруси». А були вони литвинами, цивілізованим європейським народом, користувалися ще не забороненою «братами» латиницею і такою недосяжною навіть сьогодні для росіян абстракцією, як магдебургське право.   

   Україні Суворов прислужився лише тим, що, практично, ліквідував козацтво як джерело опору українців поневоленню, завершив формування колоніальної адміністрації, яка захопила землі й закріпачила людей, перетворивши економіку України в сировинний придаток Росії. 

   Все це зайвий раз доводить: вся мілітарна «слава» московитів – то не є доблесть захисника вітчизни, а тільки результат невмотивованої агресії до сусідніх народів з метою колоніального закабалення. Тому Суворов в очах українців – звичайний іноземний агресор і більше нічого.